Хрест є знаком примирення протилежностей, втіленням ідеї центру і символом небесної тверді. Хрест є уособленням Дерева Життя. Боголюдина Христос зазнав страшної поразки в емпіричній реальності, у своєму сходженні з неба на землю. Ця поразка завершилася на хресті, епілог якої – воскресіння. Воскресіння – це досвід понадемпіричний. Емпіричний лише досвід хреста. Отже, Христос залишив нам закон хреста й усвідомлення існування понадемпіричного досвіду [1, с. 291], який уможливлюється за допомогою синергії Слова-Логоса й Образа-Людини. Шлях кожної людини – це шлях пасхальний. І шлях цей влаштовано за принципом хреста, який передбачає смерть як засіб і воскресіння як ціль.

Хрест – це поєднання горизонталі, що відповідає емпіричній реальності з вертикаллю, яка символізує реальність понадемпіричну. Якщо образ людини / її особистість є досвідом емпіричної реальності, то подоба / іпостасність, яку треба набути, відноситься до досвіду понадемпіричної реальності. За таким же принципом можемо розуміти і канон в іконі: горизонталь  – це сукупність правил, що визначають форму і зміст сакрального твору, вертикаль – дія Богонатхненної благодаті, що уможливлює прояв творчої свободи. Достовірно передати преображену реальність можна лише через синергію закону і благодаті – форми і духовного змісту. Регламентація певних норм і правил без внутрішнього усвідомлення і горіння є наслідком продукування недостовірних неживих зображень.

Хрест – це розіп’ята свідомість, це розп’яття між протиріччями для досягнення цілісної свідомості, для входження у творчий стан Христа. Перебування у цьому стані внутрішньої рівноваги, спокою і зосередженості є надзвичайно важливим для іконописця. Саме хрест є мірилом, важелем цього внутрішнього стану.

З огляду на вищезазначене закономірним є те, що різні види храмового мистецтва, зокрема архітектура, богослужбовий спів, церковний дзвін тощо транслюють принцип хреста. Наприклад, графічна структура знаменного співу найповніше проявляється у системі крюкового запису: увага того, хто співає, фокусується не на кожному окремому звуку-«точці», а скеровується на безперервний артикуляційно-мелодійний потік по звуковій горизонталі; натомість вертикаль створюється живими хвилями співу і молитви, які у просторі храму рухаються вгору, до купола, а потім, відбиваючись від нього, спрямовується до предстоящих у храмі людей [2, с. 430].

Фігура хреста є основою композиційно-структурної схеми в іконі. Загальне ритмічне рішення також невидимо підпорядковується фігурі хреста [2, с. 429]. Синергійна дія світла і кольору в іконі реалізовується за цим же принципом. Якщо світло – прямий промінь – вертикальна вісь хреста, то колір – промінь відбитий – його горизонтальна вісь. Подвійна тріада кольорів веселки, які застосовуються в іконописі, будується за хрестом (див. схему). Верхня тріада є уособленням небесних кольорів, нижня – земних. Зелений колір є центром подвійної тріади. Невипадково цим кольором робиться санкір – перший барвистий шар на ликах і відкритих ділянках тіла святих. Таким чином іконописець, концентруючи увагу на центрі хреста, занурюються у серцевину власної свідомості, налаштовуючись на молитовне споглядання.

Схема. Подвійна тріада кольорів веселки

 

Література

  1. Збіґнєв Подґужец. Розмови з Єжи Новосєльським про мистецтво / Подґужец Збіґнєв. – К.: Темпора, 2011. – 406 с.
  2. Швыдкая Е. В. Гармония ритмов православной иконы: обретение Божественной красоты / Е. Швыдкая // Вестник Санкт-Петербургского университета. – СПб., 2009. – Вып. 2. – С. 428–432.