Процес написання ікони символізує онтологічні сходи (трансформацію свідомості), що зводять розум до Богопізнання. Ікона пишеться за принципом багатоступінчастого, багаторівневого сходження від землі до неба. Завдання іконопису полягає у тому, щоб навчитися відкривати у собі себе.

Шари фарб не повинні бути щільними, щоб не загасити вібрацію світла, що ллється від левкасу. Як людина має бути прозорою для дії Святого Духа, так і шари в іконі мають бути прозорими, щоб не загасити світло першого дня творіння – світло левкасу. Густа фарба висихає і залишається на поверхні барвистого шару, вона не проходить всередину попередніх шарів. Тільки прозора фарба проходить через усі шари левкасу, і завдяки цьому створюється ефект оптичного змішування кольорів, посилюється вібрація і колорит ікони.

Ущільнення кольорів – це проблема матеріалізації, і вона напряму стосується проблеми Духа. Якщо відразу ущільнити кольори, то потім в іконі все виглядатиме площинним, нічого не працює. Ікона стає неживою, не дихає, в ній відсутня енергія. Бог дихає Світлом, Його дихання і є Світлом Нетварним. Людина у раю також дихала світлом (світлом розуміння й усвідомлення, тобто світлом свідомості). Якщо ми загубимо світло левкасу, в іконі не буде вібрацій, мерехтіння, перформативності і, врешті-решт, дихання.

Ікона є цінною за наявності енергій – спалахів-енергем, тобто спалахів внутрішньої творчої енергії. Секрет живої ікони – у натиску пензля таким чином, щоб залишалася калюжка там, де потрібен акцент-спалах. Для цього потрібно писати легко, сміливо, енергійно, тобто Духом.

Головна ціль як в іконописі, так і в житті – дійти до Світла, тобто до своєї істинної природи. Як в житті, так і в іконі треба об’єднати Світло-пробіл-дихання (Мудрість / Софію) з Кольором-плав’ю-життям (Любов’ю / Агапією) і з Лінією-волею (Дією / Логосом). Любов-життя створює ефект вібрації і є гармонізатором усіх складових.

Чергування в іконописі пробілів і плавей – Світла і Кольору – символізують синергію Хреста, за допомогою якого уможливлюється подолання онтологічного розриву, який утворився внаслідок первородного гріха. Поєднання Світла – Премудрості (Софії) і Кольору – Любові (Агапії) народжують Логос. Це дає змогу відновити розколотий атом райської свідомості та нівелювати дію первородного гріха (первородний гріх – це нездоланний рубікон,  що утворився у момент гріхопадіння між Духом і душею, розумом і серцем людини, земним і божественним, профаним і сакральним світами).

В іконі існує три види пробілів, і кожен пробіл має певні стилістичні особливості та метод виконання, а також три колірні плаві (плаві-завіси), які називаються ризами Світла.

Головний метод в іконописі – починати із земляних відтінків, тобто з чуттєвого плану (материнських теплих кольорів), і поступово переходити до кристалічно чистих небесних (отцівських холодних кольорів) кольорів веселки, тобто до світу надчуттєвого, умоглядного. Світло повинно горіти в іконі подібно до гранованого діаманта, який розщеплюється на сім кольорів веселки (веселка є знаком Завіту з Богом, сходами між землею і небом та символом багатоступінчастого сходження душі).

Взаємодія форм, кольору, ліній і духовного змісту породжує внутрішню динаміку, яка залишається в іконі після того, як зупиняється рух пензля.

За колірною гамою ікони видно душу людини, її здоров’я у сенсі духовному. Відразу видно чи є Дух в іконі, чи ікону виконано просто технічно добре. Саме через іконопис розкриваються всі шари нашої природи, її можливості і потенції. В іконописі душа оголюється, тому за певним виконанням ікони завжди простежується внутрішній стан людини. Іконопис здійснюється, передусім, у внутрішньому світі людини і його транслює.

Послідовність технологічних етапів виконання іконопису

  1. Імпріматура.
  2. Прорис або граф’я.
  3. Санкір (на ликах, волоссі, бородах, відкритих ділянках тіла) розкриш (на одежі, фоні тощо).
  4. Негатив (можна не робити).
  5. Перший пробіл. Підрум’янець.
  6. Перша плав.
  7. Другий пробіл. Підрум’янець.
  8. Друга плав.
  9. Третій пробіл.
  10. Третя плав.
  11. Опис.
  12. Оживки.

Імпірамура наноситься у техніці протирки без додавання білил (вохрою, вохрою червоною, сієною натуральною).

Прорис – це точне повторення ліній рисунка. Робиться тонким пензлем вохрою червоною з чорним. Якщо потрібно лінії прорисі поновити на санкірі, враховується тепло-холодні характеристики кольору санкірі. Наприклад, якщо лик / санкір зеленуватого відтінку, то прорис бажано робити додатковим до нього кольором – червонуватим. Прорис також можна робити коричневим кольором у тіні, на світлі – холодним.

Граф’я – техніка продряпування ліній рисунка, запозичена з техніки фрески. Граф’я символізує світло у світлі («Бог є Світло і немає в Ньому ніякої темряви» (1 Ів. 1: 5). Бог на початку створення світу накреслив Свій промисел (маємо і ми за допомогою вольового принципу окреслити ціль власного життя).

Санкір – цей етап символізує вхід / занурення у глибини власної свідомості, у серцевину всіх душевних і духовних сил. Санкір має переважно зеленкуваті відтінки кольору, що асоціюється з серцем людини (саме через зелений колір об’єднуються дві тріади кольорів – материнські теплі кольори (червоний, оранжевий, жовтий) і отцівські (блакитний, синій, фіолетовий).

Санкір – відтінок зеленого, коричневого або коричнево-рожевого кольору, яким покривають відкриті ділянки тіла, лики, бороди, волосся. Зазвичай, санкір має колір болотної глини і символізує з’єднання земного і небесного (вохра жовта / золотиста + сажа чорна + трохи вохри червоної;  вохра жовта + індиго + трішки вохри червоної; сієна гашена + індиго; окис хрому+вохра жовта+трішки вохри червоної). До кольору санкіру можна підходити творчо, експериментувати, намагаючись віднайти власну сердечну гаму. Це по суті перший шар у структурі іконопису після імпріматури. Санкір має бути написано однорідно. Санкіром також роблять опис, тобто відтіняють периметр лику, тіні тощо на завершальному етапі роботи над іконою.

За кольором санкіру можна визначити певну іконописну школу.

Негатив. Негатив – зворотне Світло, Божественний морок, тьма неприступності. Христос втілився – огорнувся у людську пітьму гріха, щоб трансформувати її у Світло, засяяти в ній власним Божественним Світлом.

Андрій Рубльов в іконі «Трійця» на ликах ангелів після санкіру, а також на одежах після етапу розкриші, робив негатив. Негатив треба наносити на ділянки обличчя там, де у подальшому плануються найсвітліші місця, а також у зоні зламу форми, тобто по периметру обличчя між світлою і тіньовою ділянками. Секрет негативу полягає у тому, що після наступних пробілів і плавей негатив виглядатиме холодним зламом форми, що створить ефект живого лику. Крім того, місця найбільшого висвітлення після негативу починають світитися і навіть випромінювати світло, адже навколо світла і під його шаром утворюється невеличка ділянка темних зон, що посилює ефект світіння.

Світло має проходити крізь тьму, а не через розкриш або санкір. Де найбільше світло, там і найбільша темрява. Концентрація світла уможливлюється через згущення тьми (на фізичному плані негатив створює напруження, як його створює імунітет при зустрічі з хворобою; у психіці людини: лише через внутрішнє зосередження, тобто згущення всіх душевних і духовних сил спалахує світло осяяння). Це внутрішнє напруження є станом ісіхії (ісихія – це згусток напруженої енергії. Божественне Світло проявилося саме із цього напруження).

Звичайно, наш формальний розум упертий і корисливий у сенсі того, навіщо робити негатив, якщо його не буде видно на прикінцевих етапах?  Хіба застосування негативу впливатиме на результат якості іконопису? Якщо його не буде видно, то й робити його немає жодного сенсу. Але важливо зрозуміти, що там (у негативі) щось є. Адже ікона – це серйозна енергетична річ. Важливо, щоб під час її створення відбувалася боротьба між світлом і темрявою, як вона ведеться і всередині нас. Іконописець повинен розвинути некорисливий розум, мати обернене мислення, тобто навчитися думати у нелогічному порядку і вміти перевертати власну свідомість.

Негатив робиться за принципом антиномії, тобто додатковим кольором, але за умови, щоб це не було досить різко. Наприклад, на жовтому кольорі негатив краще виконувати не синім, а червонуватим, трохи навіть коричневим кольором. На санкірі, який має переважно теплі відтінки, негатив бажано робити дуже прозорим розчином краплаку та індиго (на лику можна робити венеційською червоною + алізарином, додавши трішки цинкових білил) у три етапи, поступово зменшуючи площу його нанесення. Негатив наноситься досить обережно і після нанесення через 5 секунд по краях трохи розмивається м’яким пензликом за допомогою 5 крапель води і 2 крапель яєчної емульсії.

Розкриш символізує другий день творіння, хаос. На цьому етапі написання ікони розкривається наша підсвідомість, візуалізуються неусвідомлені потенції душі і Духа, тобто відкривається рівень внутрішньої імпульсивної сили, тобто енергії Духа. Через іконопис внутрішній хаос втихомирюється, але не можна приборкати інстинкти. У цьому сенсі хаос / підсвідомість не може бути структурованою. У виконанні розкриші є дві крайності: коли колірний шар зовсім нерівний (хаос переходить в егоїзм) і коли колір покладено технічно дуже рівненько (не вистачає внутрішньої енергії).

Розкриш – це розкривання кольору ікони. Одяг святих, тло, стафаж тощо розкриваються додатковими до прикінцевого кольору фарбами. Розкриш, як і санкір, має бути однорідною. Розкриш не може бути десь тоншою, десь товщою. Вона повинна бути написаною без «стрибків» кольору, без тонових градацій. В іконі повинна бути гармонія вібрацій. Розкриш – перший крок до розкриття образу в кольорі.

Розкриш може бути написана пігментами грубого помелу, які не мають інтенсивності кольору, але дають цікаву фактуру. На цьому етапі можна використовувати марси коричневі і червоні, глауконіт, серодоніт тощо. Можна пробувати робити розкриш колоподібними мазками (так ангели – уми світу – обертаються навколо Бога) невеликим білячим пензлем для того, щоб колірна поверхня набула певного фактурного орнаменту / візерунку дерева, мармуру, каменю.

Пробіли

Пробіли використовуються у 70% випадків для фонів, а також для вибілювання ликів та одеж.

Створюються на ділянках світла і напівтону у вигляді напівпрозорого письма (білила: 50% титанових, 50% цинкових для прозорості + вохра золотиста + червоний кадмій світлий або кіновар) у три етапи:

1) сіро-сірим;

2) сіро-білим;

3) біло-білим (+ трохи вохри; якщо її не дати, то після лакування вибілювання стануть занадто холодними).

Кожен етап ділимо на острівці, зменшуючи їх із кожним наступним. Між етапами робимо плав / лесування вохрою золотистою або дуже світлою (можна експериментувати із різнокольоровими плавями у пошуку рецепту власного Світла). Якщо білення робляться на одязі, потрібно у колір топленого молока (вохра +  білила) додати колір одягу або колір його антагоніста.

Пробіли наносяться на опуклі ділянки обличчя і тіла, наприклад, на:

1) вилиці;

2) лоб;

3) надбрівні дуги;

4) підборіддя.

Перший пробіл  – космічне освітлення. Це перші проблиски свідомості, коли ми починаємо бачити об’ємні форми, аби зрозуміти їх смисл. Проте цей пробіл ще площинний, двовимірний (як наша формальна логіка, нижній практичний розум). Поступово ми йдемо до того, щоб наша свідомість стала гнучкою, сферичною. На двовимірній площині ми лише гості, а треба стати багатовимірними. «Бо ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: «Оселюся в них‚ і ходитиму в них…» (2 Кор. 6:16).  Бог увійде до осереддя нашої серцевини, сферичної свідомості. Невипадково ікона також будується за принципом сувою як за композиційною системою, так за світлом і кольором.

Пробіл – це завжди виявлення форми, її моделювання. Його можна робити або заливкою, контролюючи площу розтікання фарби, або у техніці ретуші. Ретуш – це штрихування білячим напівсухим пензлем, яке наноситься по формі. Перший пробіл може бути написаний у кілька етапів.

Пробіл – це завжди проявлення (чогось у собі), це спалах усвідомлення, після якого відбувається осмислення цього знання – етап плаві.

Підрум’янець. Мета підрум’янцю – пом’якшення контрасту між світлом і тінню, а також створення об’єму форми. Підрум’янець можна робити прозорою кіновар’ю або кадмієм червоним світлим у кілька етапів –лесуванням або ретушшю. Він наноситься над надбрівними дугами і переходить на щоки, обходячи пробіл на вилицях, а потім опускається під пробіл на підборідді. Він також робиться на верхніх повіках, слізнику, нижній губі, мочках вух, шиї. Кадмієм червоним світлим + вохрою червоною обводиться контур носа з того боку, де він виступає. На тілі підрум’янець кладеться на суглобах пальців, на колінах, щиколотках. Підрум’янець завжди має теплий колір (білила + вохра + кадмій червоний світлий або сильно прозорий кадмій червоний світлий чи кіновар) із таким розрахунком, щоб його було видно і після наступних плавей (він має світитися, як ліхтарик). Саме підрум’янець створює ефект об’єму форми і виникає відчуття, ніби образ розгортається у просторі та стає живим.

Підрум’янець завжди пишеться поперечними мазками без тіла мазка уздовж форми обличчя та рук. Якщо писати поперек, наприклад, руки – то вийдуть мощі.

За першим пробілом іде етап першої плаві.

Плав. Щоб побачити другий пробіл (антропологічне світло), потрібно прикрити перший пробіл (космічне світло) – «.. у світлі Твоєму ми бачимо світло» (Пс. 35:10). Світло місяця ми бачимо лише тоді, коли сховалося світло сонця. Етап плаві вчить проходити крізь шари свідомості. Ми у житті проходимо багато завіс: щось нам відкривається, щось – закривається – це є принцип пізнання.

Плав – це завжди занурення всередину себе на відміну від пробілу, який знаменує спалах, інсайт. Але після інсайту все швидко трансформується, і спалах тьмяніє. Знання життя мають хаотичну природу. Знання потрібно прикривати, тобто вести себе таким чином, ніби ти не знаєш, тоді люди відчувають, що там щось є. Люди, які не використовують принципу плаві і стверджують: «Я то можу, я це можу», – постійно перебувають в інсайті, не маючи спокою і глибокого осмислення та усвідомлення. Саме етап плаві дає змогу занурення вглиб власної свідомості, символізує етап постійної внутрішньої роботи.

Плав – це лесування напівтонкими прозорами шарами фарби. Плав зближує пробіл із розкришшю, тобто гармонізує, заспокоює яскраву відкритість розкриші і пробілів.

Другий пробіл – антропологічне світло. Ми не святі, бо не вміємо (але вчимося) виявляти назовні своє внутрішнє світло. Цей етап дає змогу бачити власну сутність, тобто виявити у собі особистісне начало. Сенс цього пробілу полягає у тому, щоб не лише зазирнути всередину себе, а й усвідомити, що наша душа має бути гранованою. Вона повинна стати подібною до гранованого алмазу, який має такі властивості:

  • це найміцніший мінерал;
  • дуже прозорий (якщо його покласти у воду, він стає невидимим);
  • райдужний, тобто має здатність створювати колірну гру.

Гра світла і його переломлення у колір залежить від кількості граней. Спочатку наша душа нагадує розсіяну сферичну хмару, але сфера нічого не відображає (відображення – це вплив на нас світу видимого і невидимого). Проте важливо не тільки відображати світло, але й заломлювати його. Заломлювати світло може лише гранована душа. Другий пробіл потрібно здійснювати у собі. Оволодіння другим пробілом означає вміння керувати собою. Але також потрібно стежити, щоб не відсікти сутність – те, що всередині сфери. Тому дуже важливо не захопитися грануванням, щоб не перетворити всю площу ікони на окремі кристалічні структури.

Другий пробіл – технічно найважчий, адже він робиться у техніці гранування, відсікання граней (ми і від себе відколюємо зайве). Але принцип гранування ми використовуємо під час написання одягу, архітектури, гірок, але не ликів. Лик, волосся, бороди, відкриті ділянки тіла ми пишемо по формі, не застосовуючи гранування.

Другий пробіл характеризує стилістику автора. Площа його, порівняно з першим пробілом, зменшується, білила збільшуються за кількістю.

Підрум’янець.

За другим пробілом іде етап другої плаві.

Третій пробіл – ангельське світло (ноетичний ум). Ангели – це вже не кристали, а рухи. Площа третього пробілу, порівняно з другим значно зменшується, білил додається ще більше.

За третім пробілом іде етап третьої плаві.

Оживки – Божественне світло. Створюються у вигляді 3–4 променеподібних ліній-енергем на найсвітліших місцях такими кольорами: білила + яскравий жовтий (оживки, зазвичай, кладуться не за формою).

Опис – повторна перевірка, тобто завершальний етап роботи над іконою, перевірка тонових співвідношень і розставлення акцентів.

Відтінення – це основна робота, яка повинна проводитися під час опису. Воно полягає у виявленні затемнених ділянок, якщо вони не були зроблені раніше. Цей етап робиться досить обережно у техніці напівпрозорого лесування або ретушшю.

Перше завдання опису:

1) по всьому периметру голови (по її краю) пройтися кольором санкіру або оливковим;

2) намітити відтінення у глибинах очниць, особливо у верхній частині;

3) відтінити тінь навколо носа;

4) відтінити вилиці при переході у бороду;

5) відтінити шию по периметру, а також тінь від голови на шиї;

6) зробити тінь між пальцями.

Друге завдання опису:

  • перевірити наявність усіх контурів, починаючи із зовнішніх і закінчуючи внутрішніми.

Третє завдання опису:               

1) перевірити світлі ділянки;

2) перевірити, чи немає перебілення окремих ділянок. Якщо ж такі ділянки є, треба їх легко пролесирувати (однак потрібно стримувати себе від переписування великих площ на цьому етапі);

3) нанести движки, оживки.