В іконопису існує вимір часу, який філософи визначають як «екзистенціальний час», богослови як – «богослужбовий, літургічний час» або «час Церкви». Відомий дослідник іконопису Валерій Лепахін запропонував називати такий час “іконічним” [1, с. 98]. Іконічний час людина може відчути під час молитви, богослужіння, у моменти творчого піднесення тощо. Перебувати в іконічному часі можуть вірянини, яким уже в цьому емпіричному світі вдалося примирити в собі небо і землю, які перемогли горизонталь історичного часу, тобто зупинили земний, іманентний час, і, навіть, змогли спрямувати його у звортньому напрямку. На думку Валерія Лепахіна, «іконічний час – це «воплочена» вічність. У вигляді божественних енергій вічність пронизує час, надаючи йому непроминаючої цінності… (цей час – О.А.) максимально насичений вічністю [1, с. 98]».
Виникає закономірне питання: якими художніми засобами показати іконічний час, які він має особливості? Іконічний час – це «вічне тепер», отже всі події в іконі зображуються одночасно. Як минулий час в іконі рухається у «вічне тепер», так і майбутній час рухається у «вічне тепер». У догматичному аспекті це означає, що все, що людина може зробити – це лише тут і зараз, адже минуле нам вже не належить, майбутнє – ще не наше. Можемо змалювати схему, в якій лінійний історичний час – це горизонталь, а іконічний час – вертикаль. Разом вони утворюють хрест. Послідовність подій в житті людини характеризується горизонталлю, в якій минулий і майбутній часи йдуть до центру хреста, до точки його перехрещення. Саме у точці перехрестя відбувається зустріч людини з Богом, емпіричний час зупиняється, натомість людина відчуває дію іншого часу – іконічного, який характеризується безкінечною протяжністю.
Час, який рухається у зворотному напрямку, називається удаваним часом і характеризується властивостями оберненої причинності. Особливості такого часу (коли майбутнє рухається у теперішнє) часто можна спостерігати у практиці сновидінь, що докладно розглянуто у праці видатного філософа, богослова Павла Флоренського «Іконостас» [3]. Удаваний час в іконопису визначається тим, що всі зображення в композиції будується проти часової стрілки. По-перше, такий прийом розгортає зображення не у глиб картинної площини, а навпаки, – зображення ніби виходить назовні, до споглядальника. Цей ефект акцентує просторовий аспект ікони, який характеризується тим, що ікона реалізовується не на картинній площині або площині дошки, а виходить у простір до споглядальника і реалізовується між ним і стіною. По-друге, побудова зображення проти часової стрілки сприяє уповільненню часу в композиції.
Параметри часу в іконопису визначаються насамперед побудовою ритмічної структури. Ритм в іконі утворює систему внутрішніх зв’язків між окремими елементами композиції, що підпорядковуються загальному замислу композиції. В ікони діє система комбінованого ритму, зокрема використовуються такі його види:
ритм по колу або по спіралі, зазвичай в обох напрямках: до центру і назовні;
ритм пульсуючий;
ритм з уповільненням або прискоренням;
ритм зі стробоскопічним ефектом [1].
Для створення ефекту уповільненого часу, його плинності в іконі використовується ритм по колу або спіралі проти часової стрілки. Дія цього виду ритму уможливлюється за допомогою застосування дугоподібних ліній. Дуга є найпластичнішою лінією, яка затікає у простір, тоді як прямі лінії простір прорізають. Рух по дузі відбувається повільніше, ніж рух по прямій траєкторії, і це дає відчуття уповільнення часу, викликає певну зосередженість і спокій. Перехрещення двох дугоподібних ліній створюють зону вічного спокою, яка переважно є останньою зупинкою погляду. Саме в цій зоні і розміщується оптичний центр всієї іконографічної композиції, саме в цій зоні й зображується постать Христа. Зазвичай постать Спасителя найстабільніша постать у композиції, і вертикальність Його постави підкреслюється видовженими вертикальними елементами архітектурних форм, розміщених за Його постаттю.
Чим ближче до постаті Христа, тим більше ущільнюється ритм, а отже, і простір, час прискорюється, проте його рух повністю зупиняється перед Спасителем. Час ніби вивертається навиворіт. Погляд споглядальника мандрує колоподібними ритмами навколо оптичного центру композиції, потім ніби починає пульсувати, зчитуючи ущільненні зображення, поки остаточно не зупиняється на головній постаті іконописного сюжету. Далі рух погляду споглядальника починає розкручуватися в інший бік і так до безкінечності. Погляд постійно обертається в межах оптичного центру композиції, і це сприяє молитовному зосередженню і спогляданню.
Послідовна повторюваність відкритих і прихованих ритмів, їхня узгодженність між собою, взаємозв’язок і взаємопроникнення породжують спокійний рух і нескінченну розтягнутість часу.

Література
1. Данченко М.О. Рух простір і час в образотворчому мистецтві / М.О. Данченко // Композиція у візуальних мистецтвах. Сучасний погляд: міжвузівська науково-практична конференція. – К.: КДІДПМД ім. М. Бойчука, Київський національний університет технології та дизайну, КДУТІК ім. Карпенка-Карого, 2016.
2. Лепахін В. Ікона та іконічність // Валерій Лепахін. – Львів: Свічадо, 2001. – 288 с.
3. Флоренский П. Иконостас // Павел Флоренский. – М., 2005. – 208 с.