Хатня ікона

Празникові ікони домашнього іконостаса як абетка духовного вдосконалення

Анотація. У статті досліджуються ікони домашнього іконостаса із зображенням основних сюжетів церковних свят у контексті їх впливу на вдосконалення душі і духовне зростання віруючої людини.
Ключові слова: хатня ікона, домашній іконостас,церковні свята, духовне зростання, катарсис, кенозис, теозис.

Аннотация. Осадчая Е.А Праздничные иконы домашнего иконостаса как азбука духовного усовершенствования. В статье исследуются иконы домашнего иконостаса с изображением сюжетов основных церковных праздников в контексте их влияния на усовершенствование и духовное возрастание души верующего человека.
Ключевые слова: домашняя икона, домашній иконостас, церковные праздники, духовное возрастание, катарсис, кенозис, теозис.

Summary: O.A. Osadcha. Church feast icons of a home iconostasis as a source of spiritual progress. In the article investigated are home iconostasis icons with paintings of major church feasts in the context of their impact on the perfection of a soul and spiritual progress of a believer.
Key words: home icon, home iconostasis, church feasts, spiritual progress, catharsis, kenosis, theosis.

 

Постановка проблеми – виявити цінність хатньої ікони у духовно-релігійному аспекті. Після тривалого періоду атеїстичного засилля українське суспільство прагне відродження духовності, але нерідко під духовністю розуміє зовнішні релігійні форми. Це має вияв у ажіотажному скуповуванні церковних культових предметів, зокрема й ікон, спорудженні пишних храмів, каплиць, присадибних хрестів тощо. Безперечно, демократичне ставлення до релігійного життя має свої позитивні грані, але сучасне суспільство забуло, що головне – це збудувати внутрішній храм у своєму серці, вмістити Бога у собі.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Стаття виконана відповідно до плану підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації та планів науково-дослідницької роботи Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До символічного трактування церковних свят зверталися багато вчених-богословів, священиків, мистецтвознавців. Але наразі немає жодного цілісного дослідження, присвяченого формуванню релігійно-духовного світогляду селянського життя, в якому б велике значення приділялося християнському вихованню на прикладах подій Святого Письма, представлених в іконах домашнього іконостаса.

Російський вчений Наталія Барська у дослідженні «Сюжеты и образы древнерусской живописи» [1] проаналізувала історичні і соціальні корені та зв`язки з суспільним життям наших пращурів, дослідила тематику, образну систему та естетичну своєрідність давньоруського іконопису.

Спеціаліст в галузі релігієзнавства і богослов`я, отець Віктор Веряскин розглянув церковні свята у трьох вимірах: у буквально-історичному, у морально-повчальному і в духовно-містичному [2]. Такий комплексний метод дає змогу тлумачити події Святого Письма та ікон із зображенням церковних свят не однобоко, а багатовимірно, розуміючи суть Євангельського тексту не по «букві», а по духу.

Мета статті – розглянути значення українських хатніх ікон із зображенням основних церковних свят у духовно-релігійному контексті та їхню роль у духовному зростанні віруючих.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи духовно-релігійний аспект хатньої ікони, насамперед звернемося до духовності та релігійності наших пращурів, проведемо паралелі між церковними настановами та внутрішнім життям сільських іконописців. Адже як пояснити такий феномен: хатні ікони, написані переважно аматорами, із порушенням канонів іконографії, основ рисунка, композиції тощо, мають неабияку енергетичну та емоційну силу. На думку автора, селяни, крім того, що були «воцерковлені» й суворо дотримувалися церковних традицій, ще й мали глибоке внутрішнє молитовне життя. Більше того, брали активну участь не лише у суспільному, а й у внутрішньому житті церкви. Спадкоємність такого життя передавалася від покоління до покоління, і це, безперечно, впливало на розуміння містичної ролі хатньої ікони.

Духовно-релігійний аспект ікони значною мірою визначається соборністю селянства. Як зазначає доктор культурології Олександр Найден, українське селянство об’єднував простір рідної місцевості, в якому формувалася національна культура. Цей простір мав функції соборного об’єднання українців, був фундаментом природно-космологічного світу. Але, за словами вченого, у періоди насильницької колективізації, воєн, голодоморів і репресій українське селянство гостро відчуло свій екзистенційний розлад із простором, який, утративши космологічну основу, втратив і притаманні йому морально-кореляційні якості [3, с. 54].

Не слід забувати, що для України характерним є той факт, що культура, зокрема мистецтво, філософія тощо, формувалися саме у селянському середовищі, а вже потому впливали на розвиток духовності у великих містах. Тому визначні українські художники, письменники, філософи творили на основі народних традицій. Отже, слушно зауважує Олександр Найден, селянський культурний простір є визначальним чинником усього культурного простору України [3, с. 506].

Духовність була невід’ємною часткою буденного життя українців. У період від середини XVII до середини XVIII століття в селах активно будувалися церкви, що свідчить про високий рівень релігійної свідомості й духовності людей. Беручи участь у богослужіннях, таїнствах церкви, селяни проходили етапи духовного зростання, що втілювалися у дванадцяти святах православної церкви, у дванадцяти іконах святкового ряду іконостаса. Церковні свята, немов сходи Якова, вказували на Небесну батьківщину, немов Древо життя, приносили духовні плоди. Дванадцять християнських свят – це дванадцять відбитків Святого Духа, якими освячується світ. За словами доктора філологічних наук Валерія Лепахіна, ікона всіх християнських свят – це сукупна ікона річного циклу богослужінь, це ікона всесвітнього Спасіння [4, с. 145].

Очевидно, на прикладі християнських свят та празникових ікон можна простежити етапи духовного зростання селянина, яке, безперечно, могло відбуватися і несвідомо. Сільські іконописці через причастя долучалися до Христа, тому, звісно, й написані ними народні ікони випромінювали Божу благодать.

Як в кожній церкві є притвор, центральна частина (храм вірних) і святая святих (вівтар), так і життя кожної людини складається із зовнішніх (тілесних), душевних і духовних складових [5, с. 100]. Як у вівтарній частині храму, на престолі лежить Новий Завіт, так і в серцевині життя кожного віруючого повинні бути Євангелія і Христос.

Як людина носить в собі триіпостасний образ Бога: тіло, душу і Дух, так і символічне в іконі розкривається у трьох вимірах: у буквально-історичному, морально-повчальному і духовно-містичному [5, с. 6].

Як уже зазначалося, ікона у духовно-релігійному вимірі є орієнтиром духовного зростання. Пробудження душі починається з ікони «Різдва Богородиці», адже у духовному аспекті Богородиця символізує душу людини. На цій іконі зображено останнє приготування душі до прийняття Христа. Богородиця – душа змальована ледь помітною – вона ніби губиться у суєті буденності. І це невипадково, адже душа людини в період духовного народження перебуває у пошуку смислу свого існування, ніби прагнучи знайти відповідь на запитання: «Навіщо вона прийшла у світ?»

Іконографічна схема цієї ікони містить багато постатей і розповідає про буденні потреби. Її жанровість близька для народного розуміння. Тому «Різдво Богородиці» посідає чільне місце серед народних хатніх ікон.

Суть ікони «Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього» – нагадування про необхідність підняти свій Хрест, який ми зарили глибоко в землю. Наш Хрест поклав на нас Господь, а ми тікаємо від Нього, кидаємо Його, відрікаємося від Нього. Головне – не забувати, виходячи із молитви, із храму Господнього, з глибини свого серця, що ми покликані кожен брати свій Хрест і нести Його легко і терпляче [6, с. 60].

Хрест – це Божий задум про конкретну людину, і цей задум може дуже відрізнятися від задуму людини про себе, про свої життєві плани. Якщо людина підкоряється Божому задуму і йде дорогою, яку приготував для неї Господь, вона дійсно несе свій хрест – розкривається у повноті своїх можливостей. Деякі сподіваються наблизитися до Бога через штучне устремління до страждань, але будь-яке помилкове зовнішнє смирення – це саморобний хрест. Справжнє упокорювання – це не бездіяльність, а правильне ставлення до випробувань і скорботи. vЗрозуміти розумом смисл хреста неможливо. Сенс хреста можна зрозуміти лише серцем і прийняти його тільки у Христі. Серед хатніх ікон згадана ікона зустрічається рідко.

Наступний крок душі – ікона «Благовіщеня» (іл. 1), коли душа визначає шлях і погоджується прийняти Христа. У метафізичному аспекті – це етап пробудження душі.

Ікона, «Благовіщеня». Дерево, олія. Розмір 28 х 37,5 см. XIX ст. Київське Полісся. Приватна колекція «Українського професійного банку».
Іл. 1. Ікона, «Благовіщеня».
Дерево, олія. Розмір 28 х 37,5 см.
XIX ст. Київське Полісся.
Приватна колекція «Українського професійного банку».

Ікона «Різдво Христове» оповідає про народження Бога та віри в душі людини. Але віра ця ще невипробувана, ніжна, як і дитя Ісус. Із цього етапу починаються випробування, митарства – «духовна боротьба», яка складається з трьох етапів.

Перший етап – це боротьба за чуттєве его людини, другий – за особистісне его, і третій, найскладніший етап, – за духовну сутність людини. Людина, віддаючи Богові свою духовну сутність стає воіпостасною – починає жити вже не в собі, а в Богові. Як казав апостол Павло: «...живу ж уже не я, а живе Христос у мені...» [7, Гал.2:20].

За словами святого Григорія Богослова, Різдво є святом «відтворення» душі людини [8, с. 283], коли Господь навертає душу людини до Спасіння, до раю. За іконографією, Христос, який народжується у темному хліву, символізує пекло душі людини, вічну порожнечу, котру може заповнити лише Христос. Народження Христа яскраво зображено в Євангелії від Івана: «І світло у темряві світить, і темрява Його не обняла» [7, Ів. 1: 5].

Ікона «Втеча до Єгипту» також символічна. Вона нагадує, що відтепер душа людини має зазнати ще більших випробувань, але вона повинна зберегти Христа в собі. Ця сходинка знаменується тим, що людині належить змінювати своє життя і долати всі перешкоди світу.

Ікона «Стрітення Господнє» звеличує славну подію, коли старозавітний праведник Симеон дочекався зустрічі зі Спасителем. Символічно ця подія об’єднує Старий і Новий Завіти. Обряд стрітення у Старому Завіті був прообразом хрещення у Новому Завіті. На цьому етапі, коли в серці людини вже народився Христос, вона приймає обряд хрещення. Звичайно, вода може прийняти людину, але людина може не прийняти Святого Духа. Для цього треба «полюбити Господа Бога Твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю... » [7, Лк. 10: 27].

Наступна ікона – «Богоявлення». В ній Бог являє Себе людині у всіх трьох Іпостасях Пресвятої Трійці. Невипадково свято хрещення є святом просвітництва, прагнення людини до Божого Світла. На цій внутрішній сходинці душа вже не може не усвідомлювати своїх гріхів, вона прагне до покаяння й смирення, до містичної зустрічі із Богом через причастя. Води Йордану тут символізують сльози очищення душі (катарсис), хвилі – легкість душі після сповіді.

За словами святого Іоана Золотоуста, хрещення – це прообраз зішестя у пекло, адже, якщо людина приймає хрещення, вона неодмінно проходитиме наступні етапи становлення душі, які передбачають не лише смерть і воскресіння, а й входження у своє пекло душі услід за Христом. Пекло – страшніше за смерть, адже «навіть небуття, до якого прагнуть ті, що знаходяться у пеклі, не дається їм». Тому такою складною і важливою є перемога над пеклом [8, с. 333].

Прийнявши хрещення, Христос освячує Собою весь світ. За словами Серафима Саровського, навколо кожної людини, яка спасається, спасаються тисячі.

У контексті цього етапу слід відзначити дві природи Христа. Найскладніше показати симбіоз Божественної і людської Його природи. Багато залежить від самого іконописця. Наскільки обожненою через таїнство причастя є його природа, настільки повніше він зможе передати божественну природу у зображенні Христа. В іншому випадку зображення Спасителя відображатиме лише людську природу – так як це спостерігається у західноєвропейському релігійному живописі.

Наступна внутрішня сходинка душі – «Преображення Господнє» (теозис). Ця ікона являє есхатологічне світло святих, символізує промінь Восьмого Дня, світло майбутнього століття.

Свято «Преображення Господнього» посідає центральне місце у православ’ї (іл. 2). Мало спасти душу – це лише перший крок, треба обожнитися, тобто підкорити людську природу природі Божественній. Обожнена людина випромінює Нетварне світло (Фаворське світло), сяє славою Бога. Досягти обожнення (теозису) – те саме, що зійти на вершину Фаворськой гори, що потребує зусиль і духовного подвигу.

Ікона, «Преображення Господнє». Дерево, олія. Розмір 28 х 38 см. XIX ст. Київське Полісся. Приватна колекція «Українського професійного банку».
Іл. 2. Ікона, «Преображення Господнє».
Дерево, олія. Розмір 28 х 38 см.
XIX ст. Київське Полісся.
Приватна колекція «Українського професійного банку».

На цьому етапі важливо не зупинитися. З Євангелії знаємо, що апостол Петро висловлює захоплення тим, що опиняється у первозданному стані світу: «Господи, добре нам тут бути...» [7, Мф. 17: 4]. Таким був створений Богом світ, але реальний стан світу наразі залишається утаєним [8, с. 318].

В алхімії цей етап духовного зростання називається альбедо (білий). Людина стає смиренною, вже не залежить від своїх емоцій і думок – вона приборкала свою людську природу.

Іконописець-початківець повинен розпочати свою творчість із написання саме ікони «Преображення Господнє», щоб «в серці його Христос засвітив світло Своє» [8, с. 199]. Головне в іконопису – зуміти передати нетварне світло, преображених нетварним світлом «преподобних». Безперечно, іконописець має досягти преображення власної душі, яка спонукатиме іконописця зображати лик святого з використанням більше світла, аніж кольору [8, с. 199]. Якщо художник пише портрет людини, головна ціль його роботи – вловити сутність душі людини. Для іконописця головне – виявити Дух святого, його іпостасність. Для того, аби виявити іпостасність святого, треба самому стати духовною особистістю (особистість людини, за словами богослова Володимира Лосського, не зводиться до його людської природи [9, с. 33 – 35]). Адже іконописець у процесі роботи над іконою веде молитовне спілкування саме з іпостасністю святого.

Ікона «В’їзд Господній в Єрусалим» розповідає про підкорення плоті зі всіма її пристрастями, які уособлює віслюк. Перемога над пристрастями – це умова сходження людини до висот молитовної роботи [10], яка дає людині змогу споглядати одкровення Господа. На цьому етапі духовного зростання людина стає дійсно подвижником духа, внутрішня робота для неї – головний зміст богоугодного аскетичного подвигу. Доречно пригадати слова святителя Феофана Затворника: «Внутрішнє перебування і зібрання себе – не те саме, що поглиблення при роздумі... Останнє є лише результатом розуму, інші сили залишаються не зайнятими. Внутрішнє перебування є насправді умовою... панування людини над собою [10]». Спілкування з Богом у молитві перевершує сферу розуму, як і сферу почуттів; у спілкуванні з Богом людина стає причетною до божественного життя. Вона споглядає очима Бога, «просвітленими силою Духа» [8, с. 314].

Ікона «Гетсиманський сад» (іл. 3) оповідає про етап Богопокинутості, кенозису (грец. κένωσις – «спустошення», «виснаження», грец. κενός – «порожнеча»). Безперечно, кенозис Христа почався з прийняття Ним людської природи і продовжувався аж до добровільного прийняття Ним хресного страждання і смерті. Цей період характеризується життєвими і душевними випробуваннями, кровавим потом і самотністю. На цій внутрішній сходинці душа людини занурюється у пітьму смертельної туги: «Тепер же душа моя стривожилась, і що мені казати? Отче, спаси мене від години сієї... [7, Ів. 12: 27]». Тепер людина повинна зробити вибір – випити Чашу своєї скорботи до дна. На цю сходинку, зазвичай, людина піднімається сама. Адже за промислом Божим у цей момент немає жодної людини, яка б дала підказку. Людина повинна зробити вибір, скласти іспит перед Богом, аби перейти на новий рівень духовного зростання, який стане запорукою спокійного і мирного стану душі. За словами святих отців, неможливо перемогти помисли і пристрасті, допоки у душі немає спокою і тиші. Адже Бог не може воскресити душу людини без її зусиль та без її активної співучасті, без кровавого поту, без бажання, що втілюється у словах: «нехай станеться воля Твоя» [7, Мф. 26: 42], [58, с. 331].

Ікона, «Моління Христа про чашу». Дерево, олія. Розмір 27 х 39 см. XIX ст. Полісся. Приватна колекція «Українського професійного банку».
Іл. 3. Ікона, «Моління Христа про чашу».
Дерево, олія. Розмір 27 х 39 см.
XIX ст. Полісся.
Приватна колекція «Українського професійного банку».

На цій духовній сходинці людина починає покладатися на волю Бога, повторюючи у своєму серці слова Христа у Гетсиманському саду: «...нехай станеться воля Твоя, Отче» [7, Мф. 26: 42]. Ікони на тему страстей Христових часто можна було побачити в домашніх іконостасах, особливо в Західній Україні.

Ікона «Розп’яття» – це етап Великої Богопокинутості, коли Христос звертається до Отця: «...Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси?» [7, Мф. 27:46]. Божий Син ніби протягом однієї миті вічності переживає божественну нескінченність самоти [8, с. 322].

На цій сходинці душа людини розпинається із Христом, вона розпинає свою людську природу заради божественної. За словами митрополита Антонія Сурозького, багато тих, хто йде із Христом до хреста, і лише одиниці – на хрест. На цій внутрішній драбині людина починає «любити скорботу», адже за словами преподобного Ісака Сирина, співрозп’яття – це готовність до будь-якої скорботи [10], неупереджене прийняття будь-якої життєвої ситуації. На цьому духовному етапі людина досягає глибокого співчуття й єднання із Христом, страждає і плаче із Христом за цілий світ. Це етап кенозису: крайнього упокорення і прийняття волі Божої.

Ікона «Розп’яття» (іл. 4) досить часто зустрічалася в домашніх іконостасах Буковини і Прикарпаття. Її або хрест із Розп’яттям розміщували на покуті над усіма іконами, увінчуючи домашній іконостас. Треба зазначити, що різьблений хрест був прототипом хатньої ікони.

Ікона, «Святий Миколай, Розп’яття, Архангел Михаїл». Фанера, олія. Розмір 41,5 х 63 см. Кін. XIX ст. Західна Україна (Буковина). Приватна колекція о. Зенона Хоркавого.
Іл. 4. Ікона, «Святий Миколай, Розп’яття, Архангел Михаїл».
Фанера, олія. Розмір 41,5 х 63 см. Кін. XIX ст.
Західна Україна (Буковина).
Приватна колекція о. Зенона Хоркавого.

В алхімії цей етап духовного зростання – проміжний між альбедо (білий) і рубедо (червоний) – символізує жертву, яку має принести людина. Жертвою є самозречення, вмирання ветхої людини. В теології цей вимір духовності символізується птахом пеліканом, який годує пташенят своєю кров’ю. У християнстві пелікан – алегорія Господа Ісуса Христа, що приносить Себе в жертву задля спасіння Своїх духовних дітей [11, с. 55]. Пелікан, як і Христос на хресті, зображається з распростертими крилами.

Зображення із пеліканом (ікона «Пелікан, що годує пташенят») увійшли у християнську іконографію ще за катакомбної церкви; в Україні ікони з пеліканом зустрічаються аж до початку XIX століття [11, с. 55], зокрема на Слобожанщині, Полтавщині та Поділлі [12, с. 54]. Зображення із пеліканом у катакомбних церквах мали алегорично-знакову систему. Ця система була сполучною ланкою між язичницьким знаковим та символічно-іконографічним сакральним мистецтвом, адже ікона «Пелікан, що годує пташенят» тісно пов’язана із язичницьким міфологічним світоглядом і близька до народної свідомості. Не дивно, що вона стала популярною серед сільських іконописців.

«Воскресіння Христове» – це, передусім, перехід від старої людини до нової, відродженої в Дусі. Цей етап, за словами святителя Феофана Затворника, полягає в тому, щоб пережити своє зовнішнє життя, усунути з нього всі пристрасті... [10]. Іконографія «Воскресіння Христового» нічого не розповідає про момент самого Воскресіння – це велика Тайна Бога. Так і духовне народження людини відбувається несвідомо, таємничо...

В іконографії сюжету «Воскресіння Христове», яка сформувалася у західноєвропейському мистецтві пізнього Середньовіччя, а згодом перейшла у сакральне українське малярство, зображено переможну появу Христа над скинутим гробовим каменем, з білою хоругвою, на якій – червоний хрест (іл. 5) [13, с. 61]. Воскресіння Христове у візантійській іконографічній традиції (з VII ст.) подається у вигляді зображення Зішестя в пекло, в давньоруському мистецтві воно відоме із XI століття [13, с. 60-61].

Ікона, «Воскресіння Христове». Дерево, олія. Розмір 30 х 23 см. XIX ст. Подніпров’я (Звенигородщина). Приватна колекція.
Іл. 5. Ікона, «Воскресіння Христове».
Дерево, олія. Розмір 30 х 23 см. XIX ст.
Подніпров’я (Звенигородщина).
Приватна колекція.

Ікона «Зішестя в пекло» також іноді траплялася в домашньому іконостасі як нагадування про очікування Христового Воскресіння і воскресіння кожної душі в Богові. Новий етап душі, пов’язаний із цією іконою, символізує справжній кенозис. Це етап, коли людина сходить у пекло своєї душі і переживає момент Богопокинутості на більш складному рівні, ніж на етапі «Гетсиманського саду» та «Розп’яття». Справді, на цьому етапі духовні випробування найскладніші, і людині треба «зв’язати Сатану, князя пітьми, який перебуває на самому дні душі». Етапи Богозалишеності – це, можливо, остання перевірка або останні двері до блаженного стану душі [10].

Як правило, людина у ті хвилини, коли почуває себе покинутою Богом, перебуває у темряві своєї душі, осягаючи найбільшу міру своєї самоти. Максим Сповідник пише про чотири сходинки Богопокинутості, Касіан Римлянин – про п’ять, але важливо, що такий стан душі буває на всіх етапах духовного зростання [10]. Окрім людської причини Богопокинутості за гріхи, існує і Господня причина такого стану душі. Це випробування – промисел Божий, спрямований на те, щоб душа, за словами Силуана Афонського, «слізно плакала і шукала Господа» [10], щоб душа повністю очистилася і прийняла Христа.

В алхімії цей етап духовної роботи має назву рубедо (червоний) і символізується птахою феніксом. Скульптурні барельєфи із зображенням фенікса можна побачити на готичних соборах Західної Європи. Адже готичні собори, зазвичай, прикрашені алхімічною символікою, яка розкриває етапи духовного становлення людини. У православній символіці зображення фенікса існували з часів катакомбної церкви, як і зображення пелікана. Але поступово зображення фенікса в іконі було замінено на зображення півня, який став символом духовного пробудження (іл. 6).

Ікона тридільна: «Святий Іоан Предтеча»(I); «Недріманне око» (II); «Святий Ілля» (III). Дерево, олія. Розмір 52,6 х 100,3 см; 43 х 90,7 см. Дошка з двох частин. І пол. ХІХ ст. Походження невідоме. Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» (інв. КН-4722).
Іл. 6. Ікона тридільна: «Святий Іоан Предтеча»(I); «Недріманне око» (II); «Святий Ілля» (III).
Дерево, олія. Розмір 52,6 х 100,3 см; 43 х 90,7 см. Дошка з двох частин.
І пол. ХІХ ст. Походження невідоме.
Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» (інв. КН-4722).

Вознесіння Ісуса Христа – це завершення кенозису і входження у вічну славу, бо гріх навічно прикований до Хреста [8, с. 330].

Ікона «Вознесіння Ісуса Христа» розповідає про Христа, який підняв нашу людську природу у Святу Трійцю, і тепер кожна людина має шанс отримати теозис. Христос своїм Вознесінням відчиняє двері раю, відкриває можливість пізнати Бога за Його благодаттю. Повнота буття, порушена гріхопадінням, здійснюється у Христі і дарується тим, в кому «зобразився Христос», тим, хто носить у собі Христа, досяг подоби Божої, став «преподобним» [8, с. 204 – 205].

За словами богослова Анастасія Синаїта, перебування Христа у душі людини є «воіпостасністю» душі. Не знищуючи і не зменшуючи своєї особистості, людина набуває її повноти, прилучаючись до особистості Христа [10]. На іконі «Вознесіння Ісуса Христа» зображено також Богородицю, яка стоїть серед апостолів і простягає руки у жесті молитовного заступництва. У духовно-містичному аспекті душа людини (Богородиця) ще залишається у цьому світі, тоді як дух людини (Христос) вже безпосередньо спілкується з Богом.

Далі на шляху духовного зростання – свято «Зіслання Святого Духа» (іл. 7). Воно пов’язане із «Вознесінням Ісуса Христа», адже якби Христос не відійшов, то не зійшов би Дух Утішитель (якби дух людини (Христос) не з’єднався зі Святою Трійцею, благодать не зійшла б на людину).

Ікона, «Зіслання Святого Духа». Дерево, левкас, темпера. Розмір 23 х 19 см. Кін. XVIII – поч. XIX ст. Західна Україна (Львівщина). Приватна колекція о. Зенона Хоркавого.
Іл. 7. Ікона, «Зіслання Святого Духа».
Дерево, левкас, темпера. Розмір 23 х 19 см.
Кін. XVIII – поч. XIX ст.
Західна Україна (Львівщина).
Приватна колекція о. Зенона Хоркавого.

Слова Христа «вогонь прийшов я кинути на землю...» [7, Лк. 12: 49] свідчать про зіслання Духа Святого. Триєдині вогненні язики символізують Трійцю, за допомогою якої людина набуває стану обожнення своєї триєдиної природи: розуму, волі і тіла.

Цей етап знаменується духовним народженням людини, коли Дух Утішитель укріплює душу Божою благодаттю. «Угамовуючи спрагу від Духу, ми п’ємо Христа», – каже святий Афанасій. Дух вводить нас в іпостась Христа, і в Христі ми повністю долучаємося до іпостасі Духу, надихаємося Ним, щоб збагнути глибини Одкровення [8, с. 216].

Дух Святий, дарований людині у момент її створення божественним подихом, повернений їй Богом у момент П’ятидесятниці [8, с. 349]. Відтоді протягом усього життя людина намагається повернути собі Дух Святий, увійти у рай, із якого вона колись вийшла.

Ікона «Успіння Божої Матері» (іл. 8) – це народження душі людини у Царстві Небесному. Звичайно, пройти всі сходинки духовного зростання важко, але християнські свята та ікони слугують нам путівником до Небесної батьківщини.

Ікона, «Успіння Богородиці». Дерево, олія. Розмір 32 х 42 см. Кін. XIX –  поч. XX ст. Подніпров’я (Кіровоградщина). Приватна колекція.
Іл. 8. Ікона, «Успіння Богородиці».
Дерево, олія. Розмір 32 х 42 см.
Кін. XIX – поч. XX ст. Подніпров’я (Кіровоградщина).
Приватна колекція.

У літургійному житті, у симбіозі безперервної внутрішньої молитви та сходження по внутрішній драбині, народний іконописець радше був посередником Духа Святого, ніж просто народним майстром. Проаналізувавши духовно-містичний аспект ікони, пов’язаний з етапами духовного зростання, можемо зробити висновок: завдяки тому, що християни не розмежовували іконописне і духовне життя, народні ікони мають таку велику силу Божої благодаті, невичерпну енергію Духа Святого.

Висновок. У статті розкрито головні засади духовності хатньої ікони, її неабиякої енергетичної та емоційної сили. Ці засади залежали насамперед від суворого дотримання православних традицій, норм релігійно-церковного життя, глибокої внутрішньої молитовності та емоційності, соборності селян, що визначалася простором рідного села або містечка. Спадкоємність такого способу життя передавалася від покоління до покоління, і це, безперечно, впливало на духовність сприйняття хатньої ікони і її змістову наповненість.

Основні етапи духовного сходження людини тісно пов’язані з життям церкви – і не лише у суспільному, зовнішньому аспекті, але й у внутрішньому. Можливо, формуючи своєрідний домашній іконостас, християнин несвідомо обирав саме ту ікону із «двунадесяти» свят, яка відтворювала його власний стан душі на духовній драбині. Змальовуючи святих, народні ікономалярі вели з ними молитовний діалог, відчували їхню підтримку та благодать.

Проаналізувавши духовно-містичний аспект хатньої ікони, приходимо до висновку, що саме активна участь народних ікономалярів у літургійному житті, симбіоз безперервної внутрішньої молитви та сходження по внутрішній драбині відтворює велику силу Духа Святого, яка випромінюється від хатньої ікони. Народний іконописець радше виступав у ролі посередника Духа Святого, ніж просто був народним майстром. Через те, що селяни не відмежовували іконопис від духовного життя, народні ікони мають таку велику силу Божої благодаті, таку невичерпну енергію Духа Святого.

Подальший напрямок дослідження. Українська хатня ікона, окрім сакралізації житла, відігравала роль своєрідної брами до втраченого раю. Церковні свята були тісно пов`язані з побутом наших пращурів, з життєвим устроєм і морально-духовними засадами селян. Народні іконописці суворо дотримувалися норм християнського життя, брали активну участь не лише у суспільному, а й у внутрішньому житті церкви. Стиль такого життя передавався від покоління до покоління, і це, безперечно, впливало на духоносність хатньої ікони. Стаття розкриває перспективи для подальшого наукового дослідження у розкритті духовно-релігійного аспекту празникових ікон домашнього іконостаса, адже вивчаючи культурно-духовний спадок наших пращурів, підтримуючи національні традиції, можемо сподіватися на відродження індитету нації у загальносвітовому континуумі.

Література:

  1. Барская Н.А. Сюжеты и образы древнерусской живописи / Наталья Барская. – М.: Просвещение, 1993. – 223 с.
  2. Веряскин В. Введение в круг священных времён. Популярное богословие. Сегмент первый – четвёртый / Виктор Веряскин. – К.: Обитель Ханака, 2005 – 2007. – Т. 1 – 4. – 828 с.
  3. Найден О.С. Народна ікона Середньої Наддніпрянщини в контексті селянського культурного простору / Олександр Найден. – К.: ЗАТ «Книга», 2009. – 507 с.
  4. Икона и образ. Иконичность и словесность / редкол.: [Лепахин В.], протоиерей Озолин Н., Васина М., Моторин А. / институт славистики, кафедра русской филологии Сегедского университета. – М.: Паломник, 2007. – 368 с.
  5. Веряскин В. Введение в круг священных времён. Популярное богословие. Сегмент первый / Виктор Веряскин. – К.: Обитель Ханака, 2005. – 200 с.
  6. Протоиерей Боднарюк Р. Проповеди / Роман Боднарюк. – Тернополь: Підручники і посібники, 2008. – 224 с.
  7. Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту; пер.з гр.: П.О. Куліш, І.С. Левіцький, І. Пулюй (мовою русько-українською). – К.: Простір, 2007.
  8. Евдокимов П. Искусство иконы. Богословие красоты / Павел Евдокимов. – Клин: Христианская жизнь, 2005. – 384 с.
  9. Введение в православную антропологию (конспект лекций для студентов богословско-педагогических курсов) / составитель: протоиерей Б. Огульчанский / Богдан Огульчанский. – К.: Всеукраїнське православне педагогічне товариство, 2009-2010. – 62 с.
  10. Христианская психология. Собеседник. Ресурсный образовательный центр. – Иерей Андрей Лоргус. Ступени аскезы. Психологический подход к оценке религиозности [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fapsyrou.ru/z9_stupeni_askezi.php
  11. Степовик Д. Іконологія й іконографія / Дмитро Степовик. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004. – 320 с.
  12. Найден О.С. Народна картина «Ангел стереже дітей»: розвідки щодо походження, семантики та образних факторів / Олександр Найден. – К.: ВД «Стилос», 2008. – 112 с.
  13. Словник українського сакрального мистецтва / редкол.: [М.Є. Станкевич], С.Боньковська, Р.Василик, Л.Герус; Ін-т народознавства Національної академії наук України / Михайло Станкевич. – Львів: Друк ПТВФ Афіша, 2006. – 288 с.
система коментарів працює на Disqus