Хатня ікона

Колірна гама хатніх ікон різних регіонів України

УДК 75.036.2 (477)

У статті проведено порівняльний аналіз хатніх ікон різних регіонів України в аспекті особливостей колористичного вирішення. Визначено, що колірні уподобання при створені хатніх ікон залежали від регіональних особливостей: холодні стримані кольори притаманні Подніпров’ю, Поділлю та Слобожанщині; теплі кольори, переважно відтінки червоного, характерні для Київського і Чернігівського Полісся, частково для Подніпров’я (Черкащини).

Ключові слова: хатня ікона, народні традиції, колорит, контрастність, локальні колірні площини.

 

Хатня народна ікона – це особливе духовно-сакральне явище, масове й унікальне за глибиною витоків та фольклорно-християнським характером іконографії. Наразі відбувається відродження українського іконопису, однак без знань про традиції наших пращурів, про своєрідність втілених в ньому естетичних поглядів, неможливо продукувати духовну спадщину нашого народу.

Уперше тему декорування хатніх ікон у своїй дисертації «Народний іконопис України XIX століття» (1985 р.) почала вивчати мистецтвознавець Любов Попова [5]. Вона розглянула художні особливості народних ікон, простежила вплив стилю бароко на застосування народними іконописцями контрастних співвідношень у колірній гамі хатніх ікон.

Вичерпну інформацію щодо художніх прийомів та колористичних уподобань майстрів і замовників у різних регіонах України знаходимо у статті «До проблеми колориту в українському народному розписі побутових виробів з дерева XIX – початку XХ століття» (1998 р.) [7] мистецтвознавця Марини Юр.

Вагомий внесок у вивчення хатньої ікони, зокрема народної ікони на склі, зробила мистецтвознавець Оксана Тріска [3]. Вона дослідила колірну гаму народних ікон Західної України, зокрема Гуцульщини, Буковини, Івано-Франківщини.

Хатня ікона – це самобутнє явище, яке, маючи тісний зв’язок із буттям народу, набуло рис регіональної своєрідності. Безперечно, це стосується і колористичних уподобань при написанні хатньої ікони.

До XVIII століття, коли народна, зокрема хатня ікона, ще не набула популярності, а розповсюдженою була ікона храмова, її колорит вирізнявся витриманим поєднанням кольорів, що надавало такій іконі певних рис аскетичності. У XVIII столітті характерною особливістю храмової ікони стала яскрава колірна гама, контрастне поєднання окремих кольорових плям, пишність декору, що було зумовлено впливом стилю бароко, який набув популярності у Західній Європі (іл. 1), а також позначився і на українській іконі. Хатня ікона, поширення якої відбулося наприкінці XVIII століття, також виражає цей стильовий вплив.

Ікона тридільна: «Святий Юрій Змієборець» (I); «Богородиця з дитям» (II); «Святий Миколай» (III).
Іл. 1. Ікона тридільна: «Святий Юрій Змієборець» (I); «Богородиця з дитям» (II); «Святий Миколай» (III).
Дерево, олія. Розмір 62,3×112,3 см.
І пол. ХІХ ст. Київська обл., м. Сквира.
Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» (інв. КН-4771).

Колорит української народної ікони, заснований на традиціях народного розпису, не нагадував про позаземний світ, що за релігійним віровченням, становило головну мету ікони. Попри те фарби українського літа розквітають на народних іконах, створюючи різноманітні колірні акорди, в яких незмінним залишається мажорне звучання [5, с. 136 – 137].

Народні малярі малювали хатню ікону яскравими чистими кольорами, майже без їх змішування, особливо в західних регіонах України. Колорит хатньої ікони базувався насамперед на контрастних співвідношеннях яскравих кольорів, відтінках двох-трьох основних кольорів. Як тонко зауважив видатний учений-філолог, мистецтвознавець і багатолітній директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнціцький, у народного художника фарби грають, сяють, захоплюють погляд, однак не збуджують своєю яскравістю і не втомлюють одноманітною площинністю [9].

Архимандрит Рафаїл (Карелин) порівнює ікону з космосом. Контрастні співвідношення в народній іконі нагадують космос, адже завдяки розрідженому і безповітряному простору космічної атмосфери фарби набувають різкої тональності і контрастності без напівтонів і м’яких переходів [1].

На думку мистецтвознавця Гельмута Боссерта, поліхромний спектр, часто утворюваний контрастом чистих кольорів, досягався швидше нестачею тонів під рукою майстра, аніж їх свідомим використанням задля певного ефекту [2, с. 163]. В період розквіту народного малярства, селяни виготовляли фарби самотужки. Діапазон кольорів визначався доступними маляру рослинами та землею. Так тривало до XIX століття, поки селяни не почали використовувати штучні фарби. Відтоді розширився і спектр колірної гами [2, с. 163]. За словами мистецтвознавця Марини Юр, від середини XIX – початку XX століття колірна гама будується на широкому діапазоні насичених кольорів при обмеженні щодо використання їх відтінків [8, с. 125].

Колорит хатніх ікон, насиченість палітри, контрастність колірних співвідношень і манера виконання розрізняються залежно від регіонів. Наприклад, колірна гама ікон Київського і Чернігівського Полісся, Подніпров’я (Черкащини) та Буковини переважно теплих відтінків.

Для хатніх ікон Гуцульщини характерний яскравий колорит із використанням п’яти фарб – дві червоні, блакитна, жовта і біла [3, с. 27], – побудований на гармонійному співвідношенні блідо-рожевих, блакитних, вохристо-коричневих, зелених, чорних та білих кольорів. Білий колір на окремих іконах домінує й у поєднанні з чорним творить сильний декоративний ефект [4, с. 80 – 81]. Крім того, білий колір, як найсвітліший у колірній палітрі, відіграє роль тонального акценту і посилює звучання хроматичних барв (яскраво-червоної, жовто-гарячої, синьої, блакитної, ясно- і темно-зеленої) та позолоти [4, с. 69]. Співвідношення червоного, синього, зеленого, білого, жовтого розмежовується графічними лініями чорного і білого кольорів. Лики і руки святих – білі або блідо-рожеві. Колір тла ікони будується на поєднанні яскраво-червоного з темно-синім кольором. Білий колір – характерна ознака ікон, написаних родиною Німчиків із Богородчан. Вони писали тло ікон зазвичай червоним, зеленим кольорами, рідше – синім [3, с. 29].

У гуцульських іконах на склі графічний контур відіграє важливу роль, адже він розмежовує плями локального кольору, надаючи образам динаміки й невимушеності. В іконах переважає пом’якшена лінія (адже лінії-контури наносилися переважно пензлем) (іл. 2). Зазвичай контур намальовано тонкою лінією, але іноді, для виділення важливих, значимих деталей – зображення німбів чи основних абрисів, він підсилений насиченою лінією [6, с. 68]. Форма окреслюється темною (чорною) лінією, інтенсивність і пластичність якої залежить від міри акцентування реалій одягу, архітектури, чіткого змалювання рис обличчя. Прямі і хвилясті лінії вільно покладені за формою у різних напрямах. Ритм ліній пожвавлює локальні колірні площини. Тенденція до умовного трактування складок одягу за допомогою вертикальних (або іншого напряму) ліній, заштрихованих чи білих площин запозичена з техніки гравюри [6, с. 68]. Ритмічні штрихи складок на одязі святих відрізняє ікони Гуцульщини від аналогічних ікон Румунії, звідки, як гадають дослідники, і поширилася технологія іконопису на склі.

Ікона, «Богородиця Годувальниця».
Іл. 2. Ікона, «Богородиця Годувальниця».
Скло, олія.
Кін. XIX ст. Гуцульщина.
Приватна колекція.

Колорит ікон Івано-Франківщини вирізняється насиченістю кольорів. Ікони мають холодну колірну гаму. Лики і руки святих намальовані білим або світло-вохристим кольорами. Чорний колір тла підкреслює образи святих. Пишні квіти навколо сюжетного зображення, намальовані яскравими кольорами, слугують акцентами в іконі, додаючи композиції динаміки. Тло ікони переважно блакитного кольору. Тонкий контур застосовується виключно як засіб для позначення рис обличчя та рук святих (іл. 3).

Ікона, «Святий Миколай».
Іл. 3. Ікона, «Святий Миколай».
Скло, олія. Розмір 39,5×51,5 см.
XX ст. 60-ті рр. Івано-Франківщина.
Приватна колекція.

Для хатніх ікон Львівщини характерна небагата палітра локальних кольорів, що поєднуються в основному у співвідношеннях оливкової зелені, сіро-блакитної, червоної фарб, білил і червені [4, с. 57] (іл. 4). Тло ікон має колір оливкової зелені, а також буває коричневого чи сіро-блакитного кольорів. У львівських іконах переважають пастельні відтінки. Постаті окреслюються чорним контуром, але він не є самоціллю, а вводиться із тактовним почуттям міри [4, с. 57]. Тональна інтенсивність і пластичність контуру залежать від потреби акцентувати важливі елементи композиції, чітко виявити риси обличчя, надати творові ритмічно-декоративного звучання [4, с. 57].

Ікона, «Богородиця з дитям».
Іл. 4. Ікона, «Богородиця з дитям».
Дерево, левкас, темпера, золочення.
Розмір 72×50 см.
ІІ пол. ХVII ст. Львівщина.
Приватна колекція о. Зенона Хоркавого.

Для ікон Поділля характерним є темне тло, переважно зеленого, синього або вохристого кольорів. Квіти намальовано червоним, жовтим, білим, зеленим кольорами, листочки – зеленим. Контурів немає, пом’якшені живописні кольори відокремлюють постаті святих від темного тла ікони (іл. 5). Подільські ікони на полотні схожі на гобелени (за пастозністю і колоритом споріднених кольорів).

Ікони,  «Христос Вседержитель» (I); «Свята Варвара» (II).
Іл. 5. Ікони, «Христос Вседержитель» (I); «Свята Варвара» (II).
Полотно, олія. Розмір 64,5×40,5 см (I); 65,3×38,5 см (II).
ІІ пол. ХІХ ст. Поділля.
Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» (інв. КН-4711(I), КН-4710 (II)).

Хатні ікони південно-східного Полісся вирізняються пом’якшеною пастельною кольоровою гамою, яка побудована на відтінках, переважно зелених (зелено-жовтих, зелено-блакитних), рідше – червоних кольорів. Тло ікон переважно зеленого, зелено-жовтого, рідше зустрічається червоно-коричневого кольорів.

Колорит ікон Буковини здебільшого «мажорний», переважають відкриті, різкі, навіть дисонансні кольори [3, с. 31] (іл. 6). В основному це ікони з теплою колірною гамою. Темний колорит тла контрастує зі світлими і яскравими барвами елементів орнаменту [8, с. 128]. Тло є визначальним і має темно-зелений або синій колір. Подекуди тло забарвлювали світлими вохристими, жовтими відтінками [8, с. 128]. Тіла і обличчя – білі. Елементи декору намальовані жовтим, білим, червоним, рожевим, зеленим, блакитним, чорним кольорами [8, с. 128].

Ікона, «Святі Катерина, Миколай, Параскева».
Іл. 6. Ікона, «Святі Катерина, Миколай, Параскева».
Скло, олія. Розмір 32×42,5 см.
Поч. XX ст. Буковина.
Приватна колекція о. Зенона Хоркавого.

Як і в іконах Гуцульщини, так і в іконах Буковини контур має неабияке значення, адже головна його роль – технологічна. Тонкий, «живий», динамічний контур відокремлює локальні площини кольору, надаючи композиції контрастного звучання, а також посилює насичену лінію, наведену кольором за допомогою пензля для виділення важливих деталей. Контур декору переважно темних відтінків (коричневого, чорного кольорів). Одяг святих завжди облямований жовтим кольором і декорований за допомогою техніки штрихування прямими та хвилястими лініями, що чергуються.

Ікони Київського Полісся вирізняються стриманою колірною гамою, відкритими трав’янисто-зеленими, теракотовими, жовтими відтінками, оживлені білими або чорними локальними плямами [5, с. 136] (іл. 7). Але стриманий колорит, зазвичай, побудований на контрастах. Квіти намальовані червоним, пурпуровим, рожевим, оранжевим, жовтим, синім, коричневим, подекуди зеленим кольорами [8, с. 126]. Елементи орнаменту («яблука») – червоним, інколи синім кольорами. Тло ікони переважно темно-брунатної або червоно-брунатної барви. Контури німбів і одяг святих облямовані світлими цяточками (іл. 8). Цей прийом пом’якшує контраст між темним тлом і білим обличчям святого.

Ікона, «Богородиця з дитям».
Іл. 7. Ікона, «Богородиця з дитям».
Дерево, олія. Розмір 33×40,5 см.
XIX ст. Київське Полісся.
Приватна колекція «Українського професійного банку».
Ікона, «Богородиця з дитям».
Іл. 8. Ікона, «Богородиця з дитям».
Дерево, олія. Розмір 29×39 см.
XIX ст. Київське Полісся.
Приватна колекція «Українського професійного банку».

Іконам Чернігівського Полісся притаманні більш складні колірні вирішення, яскраві, насичені відтінки: смарагдово-зелений, малиновий, блакитний, синій, яскраво-білий, насичено-рожевий [5, с. 136] (іл. 9). Часто зустрічаються ікони, колорит яких побудовано на поєднанні двох кольорів, зокрема жовтого і блакитного, чорного і жовтого, чорного і пурпурового [5, с. 136].

Ікона, «Богородиця з дитям».
Іл. 9. Ікона, «Богородиця з дитям».
Дерево, олія. Розмір 30×40 см.
XIX ст. Чернігівське Полісся.
Приватна колекція «Українського професійного банку».

В іконах Чернігівського Полісся домінують такі кольори: жовтий, потім – червоний, темно-синій, рожевий. Живописна основа ікони – червоне, коричневе, темно-зелене або горіхове тло. Живописна основа сіверської ікони – золоте або вохристе тло. Колористична побудова базується на співвідношенні світлих відтінків елементів орнаменту і темних відтінків тла [8, с. 126]. Орнамент розписаний рожевим і оранжевим [7, с. 226]. Квіти намальовані широкими білими мазками, що надає їм певного об’єму. Колір листків і стебел має світле забарвлення зелених відтінків (вохра світла з жовто-зеленим) [8, с. 126]. Одяг святих облямовано білими і жовтими кольорами, німби обведені білими крапочками. На сіверських іконах тло і одяг – одного кольору, зазвичай золотого. Вся площина ікони, а також одяг святих, декоровано різними за розмірами об’ємними крапочками яскравих кольорів.

Колорит ікон Подніпров’я (Черкащини) будується на гармонійному поєднанні переважно білого, червоно-коричневого, жовтого і зеленого кольорів (іл. 10). Рідше зустрічається синій. Тло ікони, як правило, коричневого, зеленого, інколи жовтого або синього кольорів. Елементи декору подекуди обведені білим контуром.

Ікона, «Недріманне око».
Іл. 10. Ікона, «Недріманне око».
Дерево, олія. Розмір 36×26,6 см.
Кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Черкаська обл., Канівський р-н, с. Яблунівка.
Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» (інв. КН-4634).

Слобожанська ікона має колорит теплих і холодних відтінків, побудований на контрастних тонових співвідношеннях між кольором тла і кольором постаті святого (на темному тлі – світла постать святого, на світлому тлі – темна постать). Тло ікони зазвичай холодних відтінків: сірого, сіро-блакитного, вохристого, зеленого, світло-зеленого, блакитно-зеленого, блакитного, синьо-зеленого, темно-синього, синього кольорів (іл. 11). Також зустрічаються ікони, тло яких написане темно-червоним, червоно-коричневим, світло-коричневим кольорами. Елементи орнаменту намальовані червоним (маковим), рожевим, рідше – жовтим і фіолетовим кольорами [7, с. 226].

Ікона, «Богородиця Покрова».
Іл. 11. Ікона, «Богородиця Покрова».
Дерево, олія. Розмір 35,5×28 см.
XIX ст. Слобожанщина (Полтавщина).
Приватна колекція о. Зенона Хоркавого.

Народні іконописці при написанні хатньої ікони найбільше використовували червоний колір. Це можна пояснити тим, що червоний символізує життя у різних його проявах. Червоний – це колір вогню, який асоціюється зі світлом і теплом. Цей колір належить до архаїчних, адже є першим кольором, який впливає на пробудження відчуття кольору у дітей і первісних людей.

Другий за значенням колір, який часто використовували сільські малярі, – синій. Між червоним і синім існує певна напруга, внутрішня боротьба, адже, якщо червоний колір найактивніший, синій найспокійніший, заглиблений у себе. Поєднання червоного і синього кольорів є улюбленим у лубочному наївному мистецтві. Тому не дивно, що у народній іконі вони теж посідають перше місце.

Крім червоного і синього кольорів, малярі також використовували чорний – для підсилення інтенсивності інших кольорів. У народному іконописі чорний колір часто застосовується як тло, аби досягти високого декоративного ефекту: пурпурова пляма, перетворена за допомогою кількох мазків білил у стилізовану троянду, полум’яніє на чорному тлі, коло німба палає золотаво-жовтим світлом [5, с. 136].

Елементи орнаменту нерідко слугували своєрідним акцентом у колірній палітрі ікон [8, с. 123]. Аби зробити акцент на декорі, малярі застосовували так звані «оживки» на пелюстках квітів, листків, нанесені переважно білим або рожевим кольорами [8, с. 123] (іл. 12). Крім того, цей художній засіб підкреслював фактурність рослинних орнаментів [8, с. 124].

Ікона, «Богородиця Одигітрія».
Іл. 12. Ікона, «Богородиця Одигітрія».
Дерево, олія. Розмір 27×39 см.
XIX ст. Київське Полісся.
Приватна колекція «Українського професійного банку».

Дослідження довело, що у хатній іконі і народній картині майже не зустрічається фіолетовий колір, хоча отримують його, змішуючи червоний і синій. Це, напевно, пов’язано із тим, що фіолетовий є найскладнішим з усіх кольорів, і у малярстві його почали використовувати останнім. Фіолетовий колір у християнстві символізує духовні страждання. У зв’язку з тим, що селянське життя було наповнене труднощами, вони інтуїтивно уникали складних, змішаних кольорів, розписуючи хату, начиння та ікони яскравими чистими кольорами. Фіолетовий колір у хатній іконі з’являється у кінці XIX – на початку XX століття тільки у розписі дрібних деталей, елементів орнаменту. Наприклад, на Полтавщині фіолетовим кольором малювали квіти або «яблучка» [7, с. 226].

У XVIII столітті важливу колористичну роль у хатніх іконах відігравали червоний і синій кольори, принаймні, для написання тла ікони, тоді як у XIX – на початку XX століття колірна гама ускладнилася, що стало характерним і для розпису весільних скринь. Як зазначає мистецтвознавець Марина Юр, скрині почали писати фарбами в діапазоні від жовто-зеленого до смарагдового [7, с. 226]. Порівнюючи палітру різних видів декоративно-прикладного мистецтва певного часу, можемо дійти висновку, що майстри окремого регіону України використовували улюблений колір у різних видах народного мистецтва.

Насичений колорит ікони, лаконізм і орнаментальність її форм знаходили відгук у тепло-коричневій гамі кераміки, в сонячному експресивному орнаменті розписів, у яскравій декоративності рушників з їх контрастом білого, червоного і чорного [5, с. 137], створюючи спокійну урочистість [5, с. 139]. Наприклад, порівняння колірної гами рушників і хатньої ікони виявляє чимало спільних колористичних якостей між цими видами народного мистецтва. Як відомо, майже скрізь в Україні ікони прикрашали рушниками (божниками), особливо на свята. Виникає питання наскільки гармонійно співіснували у певному симбіозі ці хатні обереги? Безсумнівно, уподобання у виборі кольору і декору в окремих регіонах України співпадали. Наприклад, домінантним кольором у вишивці рушників Центральної України є червоний, на Середній Наддніпрянщині до червоного додається синій, на Чернігівщині переважає червоно-чорне співзвуччя кольорів, на Поділлі – приглушені тони: сіро-блакитні, блідо-зеленуваті, пісочні. Найяскравіші кольори використовували майстри Буковини. Такі ж кольори у певних регіонах України були домінантними і у написанні хатніх ікон.

Чимало спільних колористичних трактувань спостерігаємо між розписом весільних скринь і хатніми іконами. Дослідниця весільних скринь середини XIX – початку XX століття Марина Юр зазначає, що палітра розписів у осередках складалася на основі регіональних традицій, місцевих уподобань та на дотриманні чіткої послідовності технічних прийомів у виконанні елементів орнаменту [8, с. 125]. Наприклад, холодна гама характерна для Карпатської зони, різнобарвна й тепла – для Центру і Сходу, поєднання холодних і теплих відтінків кольору властиве Півдню, частково Поліссю [8, с. 125].

Безперечно, народні малярі при написанні ікон застосовували різні художні прийоми, які підкреслювали зображення святих покровителів. Контрастне співвідношення тла і постатей святих, облямівка їх фігур різними світлими і темними контурами зосереджували увагу на святих, їхніх ликах.

Багато ікон відзначені тим, що постаті, лики, німби святих обведені білим кольором. Таке обведення світлим контуром символізує сходження на святих божественних енергій, Божої благодаті. Адже святі є свідками Світла, і така можливість їм дана Господом за чистоту їхніх сердець. Білий колір символізує Божественне Світло у нашому світі, тоді як золотий символізує Світло по той бік Буття. Народні іконописці Західної України інтуїтивно чи, можливо, користуючись декоративними прийомами побудови площини, обводили і штрихували одяг святих. Цікавим є те, що на Буковині одяг завжди облямовували жовтим кольором, і це знак того, що святі випромінюють Світло іншого буття, яке для нас закрито божественним мороком (іл. 6).

Багато ікон з різним графічно-колірним моделюванням зображень святих знаходимо на Гуцульщині і Покутті. Дослідник української ікони на склі Оксана Романів-Тріска класифікувала гуцульсько-покутські ікони на шість стилістичних груп. До першої групи належать ікони з «білим моделюванням», тобто одяг святих на іконі моделюється білими штрихами. Друга група – поєднання білого і чорного кольору у штрихуванні одягу святих. До третьої групи належать твори родини Німчиків із Богородчан. Ікони, написані поколінням цих народних іконописців, відрізняються білим кольором тла, лики і руки святих часто мають рожевий відтінок. Четверта група – це так звані «червоні образи», які отримали назву від червоного тла ікони та червоного тонування. Але серед цієї групи саме покутських ікон зустрічаються ікони, виконані на зеленому, рідше на синьому тлі. П’ята група позначена хаотичною, сміливою лінією та мальовничістю сюжетів. Інколи лінії-контури виходять за межі обрису постаті, що надає фігурам рухливості, а загальному настрою ікони – динамізму та експресії. Шоста група ікон відрізняється від інших трактуванням ликів, які мають здивований вираз обличчя. Ще однією ознакою таких ікон є надто широкий одяг, який розширюється донизу. Це надає образу святого рис могутності і непереможності [3, с. 28 – 31].

Використовуючи мінімум фарб, народний іконописець безпомилково відчував колір, умів вкласти в ікону певне емоційне навантаження: стриманий локальний, теплий колорит у поєднанні з монументальністю загального композиційного рішення ікони створюють настрій спокійної урочистості [5, с 139].

Отже, порівняльний аналіз хатніх ікон різних регіонів України дає змогу зробити такі висновки стосовно особливостей їх колористичного вирішення:

  • народні іконописці користувалися обмеженою палітрою, застосовуючи зазвичай поєднання яскравих насичених кольорів;
  • для хатніх ікон характерним є застосування контрастних співвідношень;
  • зазвичай народні малярі робили «імприматуру» для посилення основного кольору;
  • народні іконописці використовували світлу і темну облямівку постатей і декору;
  • колірні уподобання при створенні хатніх ікон залежали від регіональних особливостей: холодні стримані кольори притаманні Слобожанщині (Сумщина, Полтавщина), Подніпров’ю (Кіровоградщина) та Поділлю; теплі кольори, переважно відтінки червоного, характерні для Київського і Чернігівського Полісся, а також для Подніпров’я (Черкащина);
  • чимало спільних колористичних вирішень простежується між розписом весільних скринь, настінним розписом і хатніми іконами.

Феномен хатньої ікони охоплює сутнісні духовно-культурні надбання, відкриває великий ресурс для образно-ідейних, художньо-стилістичних, національно-фольклорних та релігійно-символічних аспектів наслідування у галузі сучасного іконопису. Стаття розкриває перспективи для подальшого наукового дослідження художніх традицій хатнього іконопису.

 

Література:

  1. Асеєв Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі / Юрій Асеєв. – Київ: Мистецтво, 1980. – 214 с.
  2. Гельмут Боссерт. Народне мистецтво / Гельмут Боссерт // Мистецтвознавство`04. – 2004 – № 4. – С. 157 – 164.
  3. Народна ікона на склі: альбом / наук. ред.: М. Станкевич; [упорядник: О. Романів-Тріска]. – К.: Ін-т колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2008. – 372 с.
  4. Откович В. П. Народна течія в українському живописі XVII – XVIII ст. / Василь Откович. – К.: Наукова думка, 1990. – 96 с.
  5. Попова Л. М. Народная иконопись Украины XIX века: дис. кандидата искусствоведческих наук: 07.00. 12 «История искусства» / Любовь Михайловна Попова. – Ленинград, 1985. – 194 с.
  6. Шпак О. Народна гравюра та ікона на склі: універсальне й специфічне / Оксана Шпак // Мистецтвознавство. – 2004. – № 03. – С. 63 – 76.
  7. Юр М. В. До проблеми колориту в українському народному розписі побутових виробів з дерева XIX – початок XХ століття / Марина Юр // Регрес і регенерація в народному мистецтві. Колективне дослідження за матеріалами Третіх Гончарських читань / відп. ред.: М. Селівачов; Музей Івана Гончара, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського, Національна Академія Наук України. – К.: Родовід, 1998. – С. 222 – 229.
  8. Юр М. В. Розписи українських весільних скринь середини XIX – початку XX століття (типологія, іконографія, художні особливості): дис... кандидата мистецтвознавчих наук: спец. 17.00.06 / Марина Володимирівна Юр. – К., 1998. – 267 с.
  9. Іконописна майстерня «Небо на Землі». – Откович В. Икона на стекле [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. pavel-ko. net/myslik61.php

Olena Osadcha
Ph. D in Arts,
Kyiv State Institute of Arts and Grafts and Design of Mykhaylo Boychuk

Color scale of home icons of various regions of Ukraine.
In the article given is the comparative analysis of home icons of various regions of Ukraine in the context of color peculiarities. There was found out that color tastes in home icon creation depended on regional peculiarities: restrained cold colors were characteristic of Dnieper Ukraine, Podillia, and Sloboda Ukraine; warm colors, chiefly tints of red, were proper to Kyiv and Chernihiv Polissia and partly to Dnipper Ukraine (Cherkasy region).

Key words: home icon, folk traditions, color, contrast, local color planes.

система коментарів працює на Disqus