Ідея choros як основний принцип організації сакрального простору храму на прикладі собору Софії Київської

УДК 726:27-523.41 Софія Київська

Олена Осадча кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри монументально-декоративного мистецтва КДІДПМД імені М. Бойчука

Анотація. У статті порушено проблему реконструкції принципів побудови перформативного образу храму візантійськими і давньоруськими іконографами. Зазначено, що головним принципом створення динамічного сакрального простору є принцип хорографії, суть якого у символічному відтворенні образу Небесного Єрусалиму. Визначено, що це уможливлювалося за допомогою засобів катоптрики, мозаїчних декорацій, світлових ефектів тощо.
Ключові слова: конструювання сакрального простору, хорографія, перформативний образ храму, круговий рух, обертання простору, світлові ефекти.

Идея choros как основной принцип организации пространства храма на примере собора Софии Киевской
Елена Осадчая

Аннотация.ация. В статье поставлена проблема реконструкции принципов построения перформативного образа храма византийскими и древнерусскими иконографами. Отмечено, что главным принципом создания динамического сакрального пространства является принцип хорографии, идея которого заключается в символическом воссоздании образа Небесного Иерусалима. Определено, что это осуществлялось с помощью средств катоптрики, мозаичных декораций, световых эффектов и т.д.
Ключевые слова: конструирование сакрального пространства, хорография, перформативный образ храма, круговое движение, вращение пространства, световые эффекты.

The chôros idea as the basic principle for creating temple space, as exemplified by Saint Sophia Cathedral in Kiev
by Olena Osadcha

Abstract. This article deals with issues related to the recovery of the principles for creating a performative image of the types of temples that were used by Byzantine and Old Rus iconographers. Researchers have discovered that the philosophical and theological precepts of Byzantium and the Old Rus were embodied in the main idea of their temples. This idea was used to construct the so-called basis of meaning, the symbol of a sacred space. When constructing and decorating Saint Sophia Cathedral, the iconographers were mainly concerned with creating the world of Sophia – Divine Wisdom - by materializing the image of Sophia in space.
world of Sophia – Divine Wisdom - by materializing the image of Sophia in space. Creating a special image of Sophia is a rather difficult task, which, I think, is made possible through choreography. Choreography was introduced by the Danish scholar Nicoletta Isar, and was aimed at creating a dancing space for a temple by using mosaics, highlights, and mirror images in the building. With the purpose of intensifying the perception of circular concentric movement and special rotation, shining discs were incorporated into icons and fresco paintings. Some of these discs had a cross in the middle.
The article says that the painting methods that were used in Byzantium and Kiev Rus always served the purpose of creating a certain special image. Therefore, even the quantity and artistic expression of the highlights that were used in Saint Sophia Cathedral could be explained by the endeavors of Old Rus iconographers to create a different world (the world of angels) through metrological analysis (the unity of architecture and painting in terms of measurements and proportions). Concentric circles attempted to convey the idea of circular light as a clear manifestation of divinity in fresco paintings.
Choreography unites all the architectural and decorative elements of a temple with the observer’s consciousness, enabling the observer to appreciate the special image of the temple. This essay only addresses some of the Byzantine methods for creating a sacred space and leaves room for follow-up research into the principles of creating an iconic image of a temple. The findings of this research could be used in practice when constructing sacred buildings.
Key words: creating sacred space, choreography, performative image of a temple, circular movement, special rotation, highlights.

Постановка проблеми. У процесі дослідження автором буде розкрито значення поняття «choros» (з давньогрецької – і простір, і танець); на прикладі собору Софії Київської проаналізовано принципи конструювання сакрального простору храму, якими керувалися візантійські і давньоруські іконографи.

Термін «хорографія», запропонований датським ученим Ніколеттою Ісар [1], пов’язаний з реконструюванням феномена сакрального простору у Візантії за допомогою певних інструментів. Задля винайдення термінологічного апарату датська дослідниця на позначення простору послуговувалася давньогрецькими словами, значення і вживання яких перейшли до християнської культури, богослов’я і церковного життя. Нею запропоноване умовне поєднання етимологічно споріднених грецьких слів chôra, chôros, якими позначається простір, і chorós, що перекладається як повороти в танці, та розгляд сакрального простору як простору обертального, що створюється шляхом кругового руху, – chorоs (танцю). На її думку у візантійській культурі простір і рух зливалися і становили єдине ціле. Крім того, у сфері літургійного досвіду вірянин і простір також були невіддільні один від одного. Результатом такого досвіду була жива сфера причетності і з’єднання з Божественним, актом онтологічної нерозривності буття і становлення.

Ідея хорографії в організації простору храму за часів Візантії і Русі – явище доволі складне для усвідомлення його сучасниками, оскільки пов’язане насамперед з іконічним світосприйняттям, яке передбачає здатність за емпіричною реальністю бачити образ іншого буття – воскреслої реальності. А відтак зміст декорації храму має виражати ідейну концепцію домобудівництва зі спасіння людини і людства від первородного гріха і приведення всієї природи до преображення і з’єднання з Богом.

Актуальність дослідження полягає у тому, що реконструкція принципів побудови перформативного образу храму дасть змогу по-новому переосмислити концептуальні підходи до створення сакральних просторів на основі сучасних знань і технологічних можливостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових працях датського вченого Ніколетти Ісар [1], [2], [3] досліджена перформативна природа сакрального простору.

У статтях російського історика, теоретика мистецтва і візантолога Олексія Лідова [4], [5] проаналізована просторова сутність іконного образу, який виникав не як зображення на площині, а як свідомий проект конкретного просторового середовища. У такому контексті храм осмислюється як просторова ікона, яка транслює певний образ. Вчений вивчає особливості створення іконного образу, основною властивістю якого є його розгортання у просторі в безлічі динамічно змінюваних форм.

Російський мистецтвознавець Володимир Сараб’янов вважає, що програмні ідеї розписів храму (сакрального простору собору Софії Київської) виражалися саме в сукупності всіх образів [6, с. 99]. Цю думку розвинула українська дослідниця Руслана Демчук, яка в наукових працях «Софія Київська як ієротопічний проект» [7] та «Особливості національного сприйняття релігійного феномена Софії» [8] спробувала означити змістову сутність просторового образу, сформованого сукупністю всіх образів, представлених у декоративному оздобленні храму. На її переконання, ця сутність полягала у відтворенні «Софійної дійсності на землі».

Мета статті – розкрити основний принцип побудови простору храму на прикладі собору Софії Київської.

Виклад основного матеріалу. Головна ідея облаштування сакрального простору візантійськими і давньоруськими іконографами полягала у створенні іконічного образу Храму–Міста–Держави, про що зауважив у своїй статті історик християнської культури Сергій Аверінцев [9]. Іконічний образ – це образ-парадигма (термін, запропонований російським дослідником візантійської культури Олексієм Лідовим [10, с. 91]), який, на відміну від образу-ілюстрації, немає зв’язку з конкретним текстом, а є образним втіленням неформалізованої ідеї, тобто образ-парадигма – це насамперед ідея храму, його небесний проект [11]. Цей образ моделюється сукупністю різних засобів задля «акцентуації ідеї Небесного Єрусалиму» [12, с. 95]. Він ніби уособлює самого Христа – його лик не міг зафіксувати жоден із сучасників, адже лик Христа постійно змінювався та іскрився нетварним світлом. Так само й образ-парадигму неможливо було зафіксувати фото- та відеоапаратурою через його перформативні властивості.

За допомогою принципу хорографії, що використовувався в облаштуванні сакрального простору храму, уможливлюється реконструкція ідеї іконічного образу-парадигми Софії – Премудрості Божої. Смисловий задум храму Софії Київської, як було зазначено вище, полягав у відтворенні «Софійної дійсності на землі» [8], яка є можливою через дію і досвід присутності трансцендентного Бога в іманентному світі [13], через ієрофанію. Головне завдання, яке було поставлене перед візантійськими іконографами під час будівництва і декорування собору, полягало у створенні світу Софії – Премудрості Божої, яка є образом онтологічним, трансцендентним людському сприйняттю, проте наділена ознаками космократичності, есхатологічності і світлоносності (навіть вогненосності) як субстанція космічного вогню, перший відбиток Божественного світла, відокремленого від сутності Бога [13]. Відомо, що за часів будівництва собору окремого персоніфікованого зображення Премудрості не існувало, адже «ликом» Софії був сам храм Софії [14, с. 174]. На думку дослідників, архітектурний образ храму з’являвся перед глядачем як матеріалізована вища духовна реальність Софії – Премудрості Божої, адже в його архітектурному вирішенні були задіяні параметри Небесного Града –Храму, зазначені в «Одкровенні» Святого Іоанна Богослова [14, с. 174].

Щоб створити образ «лику» Софії – Премудрості Божої східнохристиянські іконографи використовували, на нашу думку, принцип хорографії, за допомогою якого у просторі храму створювався перформативний динамічний рух. Для того, щоб у храмі відбувся безперервний круговий рух, тобто хорографія, ідея якої полягала у символічному відтворенні образу Небесного Єрусалиму, іконографи намагалися за допомогою засобів живопису, катоптрики, світлових ефектів тощо зіставити природне сонячне світло і світло божественне, нетварне. Головним чином, вони хотіли відтворити у храмі світло Восьмого дня та втілити ідею Небесного Єрусалиму – місця безперервного богослужіння, Вічної Літургії праведників [12]. Інтерпретація світлових ефектів на стінах храму як образів блиску «Отчого сяяння», тобто слави Бога Отця і слави Христа, відповідає постулатам візантійської теорії подоби і відображення мімезису. Згідно з цією теорією, все що «умоглядно бачиш у первообразі, зможеш угледіти і в зображенні» [15, с. 49].

Можемо припустити, якщо все у храмі символічне, то й світлові ефекти, змодельовані сонячним промінням, світлом мозаїчної смальти тощо, не є випадковістю. Зміст вчення про нетварне світло, світло Восьмого дня, догматично обґрунтоване Отцями і вчителями церкви, зчитувалося за допомогою організації перформативного простору. Деякі часточки мощів святителів і преподобних перших століть християнства перебували і в Софії Київській, таким чином маємо підстави стверджувати, що їхні роздуми про нетварне світло знаходили відображення у програмі декорації собору. Відомим є факт щодо перебування у соборі часточок мощів приблизно сотні святих [16, с. 33]. При впорядкуванні та ідентифікації мощів у 1824 р. було здійснено їхній повний перелік [16, с. 32]. Так, серед них були мощі візантійського богослова і філософа Іоанна Дамаскіна, який у своїй праці «Точний виклад православної віри» пояснював, що денне світло – це світло створеного світила і мощі святителя, Отця Церкви Василія Великого, який у своїй роботі «Бесіди на Шостоднів» обґрунтував різницю між фізичним і духовним світлом. На його переконання, спочатку було створене «єство світла», а вже потім саме світило. Світло трактувалося у двох категоріях – первісній (споконвічній, одвічній) сутності світла, і – світила, яке не є світлом, а лише тілом, в якому перебуває світло [15, с. 38]. Отже, це дає підстави стверджувати, що їхні висновки про природу світла було усвідомлено й враховано візантійськими та давньоруськими іконографами при створенні внутрішньої декорації храму. Наявність мощів святих у храмі Софії, їхня слава – осяяння, освячення, просвітлення променями Божественної слави – розкривають замисел програми храмової декорації у контексті створення ефекту нетварного світла.

На думку російського мистецтвознавця Всеволода Рожнятовського, поєднання світла й живопису в інтер’єрі храму утворюють єдину іконічну систему знаків. Світло загострює семантичну і смислову виразність живописного сюжету та підсилює колірне звучання, що створює враження, ніби світло на стіні з’явилося саме з ліній фрескового рисунка [15, с. 243–244]. Переміщення світлових абрисів у різних композиціях призводить до появи певного драматургічного, «перформативного» підкреслення змістових аспектів програми декорації храму. Специфічну зображальність світла на фрескових розписах можна назвати «світловим рисунком», а цей феномен – «перформативною іконографією» [15, с. 250].

Водночас відбувається інтеграція спостерігача (споглядальника) в єдиний художній простір декорації храму: він і живописний образ перебувають в одній позачасовій або понадчасовій єдності [15, с. 244], беручи участь у створенні просторового образу-парадигми. Спостерігачеві здається, що саме зараз пророк виявляє або навіть отримує Божественне знання (надпис світлом на сувої), що саме у цей момент спостереження (споглядання) євангеліст увімкнув свій калам і пише [15, с. 244].

Ефект динамічного простору і нетварного світла у Софії Київській створювався за принципом хорографії, зокрема через ефект світлових і дзеркальних відображень, світильників-хоросів, «дисків, що світяться», розміщених на стінах собору (світних дисків), неоднорідності рельєфу стін і мозаїчних властивостей тощо, тобто за допомогою чотирьох засобів, окреслених детально:

  1. катоптрики – середньовічної науки, предметом вивчення якої було використання дзеркальних відображень у декорації храму;
  2. метрологічного аналізу – мірно-пропорційної єдності архітектури і розписів; взаємозв’язку пропорцій архітектурних, фрескових і мозаїчних декорацій з параметрами річної екліптики сонця; розмітки фресок і мозаїки згідно з почасовими зсувами світлових акцентів на стінах (за правилами середньовічної хронометрії) [17, с. 394–396];
  3. «дисків, що світяться» (світних дисків), зображених на іконах і фресках, та світильників-хоросів;
  4. сполучення (комбінації) колірних і фактурних властивостей смальти та розміщення їх на неоднорідній рельєфній поверхні стіни під різними кутами.

Прикладом використання дзеркального підсвічування в оздобленні інтер’єру храму Софії Київської є дослідження вітчизняного вченого, доктора історичних наук Надії Нікітенко: «… по свидетельству Мартина Груневега, который был в св. Софии в 1584 г., «над большими церковными дверями… помещён большой зелёный камень, похожий на зеркало» … в древности полированное зеркало большой изумрудной яшмы, отражая сияние золотого мозаичного фона вокруг Оранты, озаряло её феерическим неземным светом. Это рождало впечатляющий образ Руси, освящённой Христовой верой, ибо Христос есть светило Небесного Града» [18, с. 274]. Звичайно, лише один камінь не є акумулятором, здатним підсвітити монументальну постать Оранти. Тому гіпотетично можемо припустити, що у Софії Київській існувало не єдине джерело віддзеркалення світла. Однак це потребує окремого дослідження.

Світлові ефекти у Софії Київській вражають кількістю й виразністю, що можна пояснити намаганням візантійських іконографів за допомогою метрологічного аналізу зобразити ангельський світ. Це підтверджують і наявні у фрескових розписах сюжети архангельських діянь. Абриси вікон, відбиваючи світло на зображеннях ангелів, розташованих у медальйонах малих західних барабанів, створюють образи небесних вартових, що тримають полум’яну зброю: мечі, списи; можна уявити собі і вогненні гілки або мірила, «якими обміряно довжину стін Небесного Граду» [15, с. 278].

Відчуття кругового руху і обертання простору створювалося за допомогою світних дисків, зображених на іконах та фресках собору. На думку деяких дослідників, світні диски походять із Синаю і навіть вважаються фірмовим знаком місцевої іконописної майстерні. Дійсно, ікони з зібрання монастиря Святої Катерини на Синаї мають на золотому тлі особливим чином витиснені золоті кола, в яких передано мотив обертання. Але є й інші приклади, коли золоті диски хаотично розміщують по тлу ікон XII–XIII століть. За переконанням інших вчених, концентричні кола у фрескових розписах – це спроба відтворити «образ-ідею обертального світла як явного Богоявлення» [5, с. 288].

Для ще більшого відчуття концентричного руху і динаміки сакрального простору «диски, що світяться» (світні кругообертальні диски) іноді зображувалися з хрестом посередині. Цей художній прийом підтримувався й посилювався світловими проекціями хрестоподібної форми, що відбивалися на стінах храму від віконних рам або від світильників-хоросів (ідею «хороса» – священного кругового «танцю» у контексті організації простору Софії Константинопольської вивчала Ніколетта Ісар) [1]. За допомогою таких світильників було відтворено «танець» штучного і природного світла, осмисленого у дусі неоплатонічної філософії. На думку візантолога Олексія Лідова, мотив обертання і низхідного світла могли бути пов’язані з образом Небесного Єрусалиму, що сходить з небес «у кінці часів» або образу храму як «Царства Небесного на землі» [5, с. 288]. Є свідчення, що задля підтримки усвідомленого молитовного настрою хороси розкручували. Відомо, що такі світильники складалися з 40 лампад, і це створювало світлове обертальне коло на стінах і підлозі храму. Крім того, до мідних ланцюгів хоросів було прикріплено срібні диски, які також містили прорізані зображення хреста [4, с. 32].

Можливо традиція моделювати хрестоподібні світлові проекції у просторі храму сягає IV ст., коли, за свідченнями римського історика, отця церковної історії Євсевія Кесарійського, імператорові Костянтину перед битвою біля Мульвійського мосту було явлення величезного хреста, який закрив собою сонце у присутності всієї 40-тисячної римської армії [19]. В апокрифах світні хрести описуються як прояви божественної сили. Наприклад, у «Діяннях святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова» розповідається про те, як Христос явився перед апостолом в образі хреста зі світла [20]. Великий учитель церкви IV ст., християнський богослов і поет Єфрем Сирін, мощі якого знаходяться в Софії Київській, у «Гімнах віри» (вірш 18) також звертається до хреста зі світла, розглядаючи його в есхатологічному контексті [21, с. 69–73]. Сирійський богослов Яків Серугський у своїх «Повчаннях» звертається до символу світного хреста [21, с. 69–73].

Достеменно невідомо, чи були світильники-хороси у Софії Київській. Можемо припустити, що вони могли висіти у бічних нефах собору, адже центральний неф достатньо освітлювався світлом, що линуло з барабана головної бані. Враховуючи, що бічні приділи собору присвячені архістратигові Михаїлу і Георгію-Змієборцю, то наявність там хоросів створювала ефект стрімкого пересування вогнів по стінах, що могло сприйматися як миттєве пересування ангельських сил [15, с. 46].

Ефект м’якого розсіяного світла без полиску від мозаїчних декорацій також справляв враження нетварного світла. Це уможливлювалося завдяки використанню смальти за так званим «античним рецептом» – натрієво-кальцієво-кремнеземному типові скла, поверхня якого була шорсткою [22, с. 33]. І хоча вважається, що софійські мозаїки достатньо яскраві, проте на основі колориметричного аналізу слід вважати, що палітра хроматичних кольорів має низький рівень чистоти і коефіцієнта яскравості [22, с. 34]. Так, за результатами вимірювання синіх кубиків смальти отримуємо низькі кількісні показники: чистота кольору – 3% при яскравості 1,7%, 10% – при яскравості 2,8%, 4% – при яскравості 12,9%, тобто, колір у цих кубиках смальти є приглушеним. Однак ця ж смальта, зібрана у мозаїчному наборі, дає інтенсивний колір і достатню видимість на відстані понад 28 м [22, с. 32]. Кубики смальти з низьким коефіцієнтом яскравості покривають велику частину декорованих стін. Виникає запитання: що ж тоді впливає на сприйняття насиченості й яскравості софійської мозаїки?

Часто колір окремих кубиків у мозаїчному наборі посилюється завдяки сусідству з іншими кольорами за принципом симультанного контрасту (за Іоханнесом Іттеном) [23], зокрема додатковими, і сприймається інакше –залежно від об’єктивних показників кольору. Наприклад, плащ євангеліста Марка, що складається з пурпурних кубиків смальти у поєднанні з сірими, суб’єктивно сприймається як фіолетовий. Хоча фіолетового кольору в палітрі софійських мозаїк взагалі немає [22, с. 32].

Нижній поверх Софії Київської, а особливо хори (однокорінне слово з давньогрецькими chôra, chôros, що може свідчити про ідею створення епіфанічного образу через посилення перформативного обертального руху саме угорі храму, ближче до склепіння, у галереях верхнього ярусу) були щільно вкриті ланцюгами хвилеподібних арок собору. Архітектура Софії Київської з її мотивами перетікаючих ліній, що так би мовити «крутяться», ніби створюють ефект її дематеріалізації. Це справляло враження нероздільної єдності всього сакрального простору храму, який сприймався як образ Вічності [24].

Посилювали його суцільно вкриті фресковими розписами і мозаїками стіни храму, що сприймалися як прозорі архітектурні конструкції, які виглядали невід’ємною складовою постійно мерехтливого світлоносного і динамічного середовища сакрального простору. Отже, нівелювалося розуміння «зовнішнього» і «внутрішнього» [12, с. 99]. Такий самий художній принцип використовувався і в зображенні храму в канонічній іконографічній традиції. Нерозмежованість за ієрархією просторових зон й уникнення тонових та колірних контрастів і домінант у композиційному вирішенні фрескових розписів також підсилювало відчуття цілісності сакрального простору храму. Водночас, коли погляд зупинявся на певному фрагменті розписів, простір ніби починав пульсувати й оживати, а це створювало ілюзію голограми, ілюзію багатовимірності.

Такий ефект багатовимірності ілюструє ікона «Всевидяче око», яка вперше з’явилася в XVIII ст. у Володимирських землях, і, як стверджують науковці, під впливом західного мистецтва. Можна сумніватися в цьому, адже за композиційною структурою дана ікона створена за принципом хорографії, і, найвірогідніше, натхненником її створення є давньоруська іконографічна традиція. Основне зображення складається з кругів, вписаних один в одного відповідно до загальної схеми композиції. Існують свідчення, що при тривалому молитовному концентруванні на образі цієї ікони виникає ефект купольності, що, деякою мірою, змінює свідомість і прочиняє споглядальникові двері у духовний світ. Крім того, якщо зі спокійним розумом при рівному освітленні вдивлятися в ікону, то виникає ефект обертання сфер [25].

Принцип хорографії використовувався древніми іконографами задля створення софійного сприйняття світу як Премудрості Божої. Через софійне сприйняття світу уможливлюється преображення, метанойя, змінення світовідчуття [26, с. 335].

Головні висновки. Проаналізувавши побудову сакрального простору собору Софії Київської доходимо висновку, що декорація храму – це, по-перше, богословська, а по друге – естетична система [15, с. 230], в якій ці дві складові не заперечують, а взаємообумовлюють і доповнюють одна одну. Смисловий задум та ідейно-художня структура собору відображають іконічний образ Софії Київської – «лик» Софії Премудрості Божої. Це доволі складне завдання, але древніми іконографами воно вирішується за допомогою принципу хорографії, суть якої полягає у зображенні «танцюючого простору».

Всі елементи архітектурного й декоративного оздоблення храму поєднуються воєдино разом зі свідомістю споглядальника, якому відкривається просторовий образ собору.

Перспективи використання результатів дослідження. Запропонована наукова праця окреслює лише деякі візантійські прийоми в організації сакрального простору і відкриває перспективи для подальшого поглибленого дослідження принципів формування іконічного образу храму. Результати цих досліджень можуть бути використані на практиці при зведенні сакральних споруд.

  1. Isar Nicoletta. Chorography (chora, choros) – a performative paradigm of creation of sacred space in Byzantium [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://hierotopy.ru/contents/CreationOfSacralSpaces_02_Isar_Chorography_2006_EngRus.pdf
  2. Isar Nicoletta. Imperial χορός: a spatial icon of time as eternity [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hierotopy.ru/contents/SpatialIcons_06_Isar_ImperialXoros_2011_Eng.pdf
  3. Isar Nicoletta. Vision and performance. A hierotopic approach to contemporary art [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hierotopy.ru/contents/ComparativeStudySacredSpaces_17_Isar_ContemporaryArt_2008_Eng.pdf
  4. Лидов А. М. Вращающийся храм. Иконическое как перформативное в пространственных иконах Византии [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://hierotopy.ru/contents/SpatialIcons_01_Lidov_Whirling%20Church_2011_RusEng.pdf
  5. Лидов А. М. Сияющий диск и вращающийся храм. Икона света в византийской культуре / Византийский временник. – 2013. – Т. 72 (97). – С. 277–292.
  6. Сарабьянов В. Д. Мозаики Софии Киевской в контексте византийской храмовой декорации XI столетия / Владимир Сарабьянов // Софійські читання. Матеріали IV міжн. наук.-прак. конференції «Пам’ятки Національного заповідника «Софія Київська»: культурний діалог поколінь» (м. Київ, 25–26 жовтня 2007 р.). – К. : Горобець, 2009. – 536 с.
  7. Демчук Р. В. Софія Київська як ієротопічний проект / Руслана Демчук // Софійські читання. Матеріали VI міжн. наук.-прак. конференції «Християнські святині – скрижалі Вічності, Мудрості й Краси: нові грані пізнання» (м. Київ, 26–27 травня 2011 р.). – К. : ВДАДЕФ-Україна, 2013. – 464 с.:іл.
  8. Демчук Р. В. Особливості національного сприйняття релігійного феномена Софії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://shron.chtyvo.org.ua/Demchuk_Ruslana/Osoblyvosti_natsionalnoho_spryiniattia_relihiinoho_fenomena_Sofii.pdf
  9. Аверинцев С. К уяснению смысла надписи над конхой центральной апсиды Софии Киевской [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://proroza.narod.ru/Credo-2-Averintcev.htm
  10. Икона в русской словесности и культуре. Сборник статей / ведущие научные редакторы: В. В. Лепахин, Е. А. Гаричева; [редактор-составитель В. В. Лепахин]. – М. : Паломник, 2012. – 608 с.
  11. Демчук Р. В. Ієротопія та memoriae в архітектурному ландшафті міста [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/3695/Demchuk_Iierotopiia_ta.pdf?sequence=1
  12. Лидов А. М. Небесный Иерусалим. Особенности образа в византийском и древнерусском искусстве [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hierotopy.ru/contents/BookIcon2chHeavenlyJerusalem.pdf
  13. Демчук Р. В. Образ Софії-Премудрості у східнохристиянському ракурсі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://theology.in.ua/ua/bp/theological_source/art/51506
  14. Демчук Р. В. Храм Софії: трансформація символічного простору / Руслана Демчук // Софійські читання. Матеріали IV міжн. наук.-прак. конференції «Пам’ятки Національного заповідника «Софія Київська»: культурний діалог поколінь» (м. Київ, 25–26 жовтня 2007 р.). – К. : Горобець, 2009. – 536 с.
  15. Рожнятовский Вс. М. Рукотворенный свет: световые эффекты как самостоятельный элемент декорации восточнохристианского храма / Всеволод Рожнятовский. – СПб.: Изд-во Европейского ун-та в Санкт-Петербурге, 2012. – 480 с., [32] с. ил.
  16. Сінкевич Н. О. Реліквії та чудотворні ікони Софії Київської / Наталія Сінкевич. – К. : Логос, 2011. – 94 с.: іл. – Бібліогр.: 91–94.
  17. Пространственные иконы. Перформативное в Византии Древней Руси / ответственный редактор: А. М. Лидов; [редактор-составитель А. М. Лидов]. – М. : Индрик, 2011. – 704 с., 334 ил.
  18. Никитенко Н. Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. Историческая проблематика / Надежда Никитенко. – К. : Издательский Дом «Слово», 2004. – 416 с.
  19. Википедия. Лабарум [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BC
  20. Храни веру. Деяния Иоанна (сохранившиеся отрывки) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hranive.ru/15868/
  21. Огонь и свет в сакральном пространстве. Материалы международного симпозиума / ответственный редактор: А. М. Лидов; [редактор-составитель А. М. Лидов]. – М. : Индрик, 2011. – 192 с.
  22. София Киевская. Материалы исследований / под ред. Ю. А. Нельговского.– К. : Будівельник, 1973. – 72 с.
  23. Иттен И. Искусство цвета / Иоханнес Иттен. – М.: Д. Аронов, 2001. – 96 с.
  24. Охоцимский. А. Иконология готического храма (опыт иеротопического подхода) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.rmvoz.ru/bigzal/Iconology_gothic_church
  25. Икона «Всевидящее Око»: описание и происхождение [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.syl.ru/article/202303/new_ikona-vsevidyaschee-oko-opisanie-i-proishojdenie
  26. Булгаков С. Н. Тихие думы. Этика, культура, софиология / Сергий Булгаков. – СПб.: Изд-во Олега Абышко, 2008. – 624 с.
система коментарів працює на Disqus