Анотація. У статті розкриваються особливості мельотівського стінопису, які характеризуються тим, що в них нерозривно поєднано релігійно-богословські та художньо-образні принципи, закони ортодоксії та ортопраксії. Окреслено основну ідею іконографічної програми храмового комплексу, пов’язану з ісихастським вченням про преображення людини за допомогою дії нетварного світла. Запропоноване дослідження мельотівських фрескових розписів може бути використане для створення сучасних храмових розписів.

Ключові слова: мельотівські фрески, стінопис, стан преображення, ісихастське вчення, нетварне світло, ексайфнес, швидкість письма, просопічні відносини, погляди святих, цілісність сюжетів храмового розпису, симультанний контраст кольорів.

Є фрескові розписи, які дивують як високим художньо-образним і композиційним вирішенням, так і релігійно-богословським значенням. До таких унікальних пам’яток давньоруського монументального мистецтва належать фрески храму Успіння Пресвятої Богородиці у с. Мельотово Пськовської області, написані у 1465 році під впливом ісихастського вчення про преображення за допомогою нетварного світла. Ці фрески є продовженням тих методів стінопису, які започаткував Феофан Грек у розписах церкви Спаса Преображення у Новгороді у 1378 році. І хоча мельотівські і феофанівські фрески написано під впливом ісихазму, їхня відмінність полягає у представленні різних станів зображених святих. Якщо Феофан Грек посилює світло у кожній наступній постаті святого, нарощує активність білого кольору від образу до образу, показуючи цим стадії духовного зростання під дією нетварного світла, то у мельотівських фресках іконограф розкриває саме стан преображення, мить, яка трансформує людину. 

Основна ідея розписів храмового комплексу у с. Мельотово полягає у вираженні глибокого зосередженого Богоспоглядання, яке на ликах святих позначається як миттєве осяяння в осягненні природи нетварного світла [1]. Святі зображуються у момент, коли їхнє отверзле «я» [2, с. 289] вже осягнуто / уражено благодаттю. Вони перебувають у «проблиску позачасового», у миті, що в історії філософії позначається поняттям «ексайфнес», яке виникає у діалозі Платона «Парменід» [3, 156 d–e], [2, с. 162]. Поняття «ексайфнес» можна трактувати як значення певного онтологічного двигуна, який запускає антропологічні трансформаційні процеси, спрямовані або до сходження, або до падіння. Цей процес завжди є непередбачуваним, несподіваним, і в цьому сенсі не залежить від очікувань і надій людини на майбутні антропологічні перетворення [2, с. 162]. Поняття «ексайфнес» вживається у Книзі Діянь у Новому Завіті [4, Діян. 9:3, 22:6] у контексті преображення апостола Павла на шляху до Дамаску [2, с. 166]. Тобто трансфігурація людини відбувається так, наче оком змигнути, тобто непомітно, невидимо, але досить швидко, як при морганні ока [2, с. 165]. І в цьому сенсі є два критерії розпізнання миттєвого перетворення людини: швидкість і осяяння.

У мельотовських розписах уможливлюється передача духовного стану зображених святих з урахуванням цих критеріїв через швидкість письма і певну поспішність виконання фресок за допомогою нанесення імпульсивних ліній із натиском пензля, неймовірній енергійності та експресивності білильних движків. Саме через швидкість виконання стінопису іконографи намагалися схопити образ, наповнити його неймовірною енергією. За визначенням відомого дослідника давньоруського живопису і реставратора Адольфа Овчиннікова, швидкість письма була серцевиною богошукацтва. Завдяки цій швидкості різночасові діяння у зображених сюжетах зливалися в єдиний подвижницький подвиг і, подібно до світла блискавки, богошукатська думка осявала внутрішній устрій всесвіту [1].

Другий критерій, зокрема осяяння, показано через написання очей святих. Їх написано виключно білилами без нанесення радужки і зіниці ока, тобто передаються не стільки їхні очі, як погляди. Ці погляди утворюють діалектичний зв’язок між усіма образами, зображеними на іконі, і сприяють архітектонічній цілісності усіх сюжетів храмового розпису. Зрозуміло, що ці погляди спрямовував один провідний іконограф, завдання якого полягало у тому, щоб створити взаємозв’язок між усіма елементами фрескового розпису, сформувати відчуття їхнього взаємопроникнення. Такий принцип написання поглядів має і богословське значення, адже всі зображені святі пов’язані між собою божественною волею, що спрямовує їх назустріч один одному і водночас до Бога. У цьому сенсі вони зображені перебуваючими у постійній ек-зистенції (екзистенція у значенні екстазу), несамовитості і буттю-до-Іншого  [2, с. 61]. Такий взаємний рух до Іншого, виявляє екстатичний характер особистісних просопічних відносин [2, с. 61]. Ці відносини передбачають не лише рух назустріч, а у глибинному сенсі символізують взаємність поглядів. Взаємозв’язок і внутрішнє єднання зображених святих через погляди, спрямовані один до одного, створюють органічну структуру співвіднесення всіх фрескових розписів храму.

Крім того ці білильні погляди святих, під впливом світла сонця, місяця, зірок починають випромінювати світло, яким наповнюється простір храму. Це світло є рухливим, постійно змінюваним, воно ніби оживляє зображення. Як відомо, світло і тінь ніколи не зрухомлюються. Саме у цих розписах через світло розкривається суть Богопізнання у контексті ісихастського вчення, яке дивним чином корелюється із концепцією Платона про природу зору, за допомогою якого людина здатна пізнавати. У його діалозі «Тімей» передбачається, що світло виходить не лише ззовні, але і зсередини, через очі [5]. «Справа в тому, що всередині нас живе особливо чистий вогонь, споріднений зі світлом дня, саме його вони (боги) змусили рівним і щільним потоком виливатися через очі …» [6, 45 b] (переклад – О. Осадчої). Тобто акт бачення, в якому зримо впізнається річ, відбувається наче поєднання зовнішнього і внутрішнього світла на поверхні цієї речі, і вона актуалізується. Платон пише: «І ось коли полуденне світло огортає це зорове закінчене сприйняття і подібне спрямовується до подібного, вони зливаються, утворюючи єдине та однорідне тіло в прямому напрямку від очей, і до того ж у місці, де вогонь, що спрямовується зсередини, стикається із зовнішнім потоком світла» [6, 45 с] (переклад – О. Осадчої). Отже, у момент ексайфнес те, що має зріти, і є те, чим душа просвічується [2, с. 166] (переклад – О. Осадчої).

Третій принцип мельотівського стінопису полягає у створенні симультанного контрасту кольорів за допомогою використання двох додаткових кольорів – вохри і синього з урахуванням однакової тональності. Такий художній прийом посилює відчуття постійного руху і вібрації зображення, що сприймається як містичний прояв Богоприсутності.

Основні принципи мельотівського стінопису полягають у:

  • передачі моменту преображення людини, розкритті стану її миттєвого осяяння в осягненні нетварного світла;
  • швидкості, імпульсивності та експресивності письма;
  • неймовірній енергійності та експресивності білильних движків;
  • сповненні образів динамікою та енергією;
  • зображенні святих у постійній «трансценденції» себе та спрямованості до Іншого і до Бога за допомогою застосування білильних поглядів;
  • написані поглядів святих виключно білилами без темних радужки і зіниці ока задля «оживлення» образів;
  • замкненості усіх поглядів святих для створення цілісності усіх сюжетів храмового розпису;
  • використанні симультанного контрасту кольорів для передачі динаміки і вібрації зображення.

Фреска на сюжет «Стрітення Господнє»

Фрагмент фрески на сюжет «Стрітення Господнє»

Фреска на сюжет «Увірення апостола Фоми»

Фрагмент фрески на сюжет «Увірення апостола Фоми»

Фреска на сюжет «Перенесення Христом благорозумного розбійника до раю»

 

Література

  1. Овчинников А.Н. Реставратор икон [Електронний ресурс] / Адольф Овчинников. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=TyVfSlJWNXc&t=562s
  2. Мануссакис Д.П. Бог после метафизики. Богословская эстетика / Джон Пантелеймон. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. – 2014. – 416 с.
  3. Платон. Парменид [Електронний ресурс] / Платон. – Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/plato01/24parme.htm
  4. Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту; пер. з гр.: П. О. Куліш, І. С. Левіцький, І. Пулюй (мовою русько-українською). – К.: Простір, 2007.
  5. Альманах «АКАДЕМИЯ». Романенко Ю.М. «Тимей» Платона: образ космоса в гадательном зеркале [Електронний ресурс] / Ю.М. Романенко. – Режим доступу: http://platoakademeia.ru/index.php/ru/academeia/item/33-academeia_3_04
  6. Платон. Тимей [Електронний ресурс] / Платон. – Режим доступу: http://psylib.org.ua/books/plato01/27timei.htm