Ікона

Есхатологічна функція ікони

Анотація. У статті досліджуються основні критерії есхатологічної функції ікони та визначається її значення у теофанічному житті людини. Зазначається, що, крім есхатологічної функції, ікону можна вивчати в онтологічному, літургійному та антропологічному контекстах. Розкриваються поняття «есхатологія», «здійснена есхатологія», «парусія». Відзначаються образно-символічні особливості ікони, зокрема наголошується на тому, що за допомогою сталих іконографічних канонів, певної стилізації тощо ікона виявляє есхатологічне світло святих. Окреслюються основні відмінності у художньо-образній стилістиці іконопису між Східною і Західною іконописними традиціями.
Ключові слова: ікона, есхатологія, есхатологічний реалізм, емпірична реальність, преображення, воскресіння, іконографічний канон.

Аннотация. Осадчая Е.А Эсхатологическая функция иконы. В статье исследуются основные критерии эсхатологической функции иконы и определяется её значение в теофанической жизни человека. Отмечается, что, кроме эсхатологической функции, икону можно изучать в онтологическом, литургическом и антропологическом контекстах. Раскрываются понятия «эсхатология», «свершённая эсхатология», «парусия». Отмечаются образно-символические особенности иконы, например, подчёркивается, что с помощью неизменяемых иконографических канонов, определённой стилизации и т.д. икона являет эсхатологический свет святых. Определяются основные отличия в художественно-образной стилистике иконописи между Восточной и Западной иконописными традициями.
Ключевые слова: икона, эсхатология, эсхатологический реализм, эмпирическая реальность, преображение, воскресенье, иконографический канон.

Summary: O.A. Osadcha. The eschatological function of an icon.
In the article, discussed are the principal criterions of the eschatological function of an icon; determined is its significance for theophanic life of an individual. Mentioned is the fact that an icon might be studied in ontological, liturgical and anthropological context besides its eschatological function. Disclosed are such conceptions as «eschatology», «realized eschatology», «parousia». Mentioned are figurative and symbolistical peculiarities of an icon; in particular, accentuate is the fact that an icon displays eschatological light of saints by means of constant iconographic canons, certain stylization etc. Described are the basic distinctions between Eastern and Western icon-painting traditions.
Key words: icon, eschatology, eschatological realism, empirical reality, transfiguration, resurrection, iconographic canon.

 

Вступна частина. Постановка проблеми – розкрити значення однієї з найголовніших функцій ікони – есхатологічну, визначити основні її критерії, з’ясувати, у чому полягає суттєва відмінність західноєвропейського і східного іконопису щодо цієї функції. На думку автора, ікона, крім онтологічної (возведення до Первообразу, Його присутність та явлення), літургійної (освячення часу і простору у симбіозі смислу і присутності), антропологічної (вказування цілі життя – преображення людини до рівня святого, що знаменується процесом духовного відродження, переходу особистості в іпостасність) функцій, виконує насамперед функцію, яка вказує на майбутнє людства, на справжню реальність, яка очікує на світ після «парусії Трансцендентного, про присутність Якого вона свідчить» [1, с. 194, Евдокимов]. Саме есхатологічна функція відкриває таїну Фаворського світла, майбутньої слави святих і преображення космосу.

Наразі, після тривалого періоду атеїстичного засилля, ця тема у контексті відродження духовності є вельми актуальною. Після приходу Спасителя ми вже живемо в есхатологічні часи. В одній із сучасних екзегетичних теорій – «здійсненій есхатології» стверджується, що настання Царства Божого пов’язане не лише із майбутнім, а воно вже здійснилося у служінні Христа, в Його проповіді, смерті і Воскресінні [2]. Ця теорія ґрунтується на словах з Євангелії від Івана, де сказано: «Нині суд світові цьому...» [3, Ів. 12:31], «А суд складається з того, що світло прийшло у світ...» [3, Ів. 3:19]. Саме в Євангелії від Івана постійно наголошується на здійсненні есхатологічної надії [2].

Думку про настання Царства знаходимо і в євангеліста Марка, який вважав, що есхатологія вже перебуває в процесі здійснення... адже страждання, смерть і Воскресіння Христа означають, що есхатологічні потрясіння і загальне воскресіння вже почалися. Отже, якщо кінець світу почався зі смерті Христа, то період між розп’яттям і Парусією ((грец. parous...a) – термін, що у Новому Завіті означає явлення Господа Ісуса у Славі наприкінці часів. Знаменно, що слово «Парусія» перекладається і як «пришестя», і як «присутність». Така подвійність вказує на те, що термін «Парусія» розуміли не лише есхатологічно, але й містично – як перебування Господа у світі з моменту Його першого явлення [2]), і це перебування є есхатологічним часом [2].

Важливо відзначити, що сам Христос сповіщав про Царство, яке непомітно проникає в наш світ, як про реальність сьогоднішнього дня [2]. З євангеліївських притч бачимо, що і суд, і спасіння світу розпочалися вже з того моменту, відколи Ісус Назарянин проголосив настання Царства: «Аж ось, фарисеї запитали Його, коли прийде Царство Боже, відповідав їм: Не прийде Царство Боже примітним чином, і не скажуть: Ось, воно тут, або: Ось, там. Бо Царство Боже усередині вас» [3, Лк. 17:20-21], проте воно готується поступово [3, Лк. 13:18-21], а всякий, хто уміє розрізняти знамення часу, зможе побачити ознаки настання Царства [3, Мф. 24:32].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Філософсько-богословські роздуми про ікону й есхатологію знаходимо у книзі Збіґнєва Подґужеца «Розмови з Єжи Новосєльським про мистецтво» (2011) [4]. Думки видатного польського художника та іконописця спонукають до переосмислення здавалося б давно відомих аксіом у царині мистецтва та іконопису. Він наголошує, що мета ікони – зобразити есхатологічну дійсність, ціль мистецтва вбачає в тому, щоб вибратися на свободу, вийти за межі горизонту смерті в напрямку воскресіння і вічності. «Єдиний мій символ віри, – за переконанням Є.Новосєльського, – це те, що мистецтво повинно існувати у сфері sacrum, що за межами sacrum мистецтво перестає бути мистецтвом» [4, с.13].

Відомий патолог і дослідник східно-християнської духовності, викладач патрологічних дисциплін у різних університетах Риму і по всьому світі кардинал Томаш Шпідлик у своїй праці «„Мараната“. Життя по смерті» (2013) [5] розглядає одну з найбільш важливих і суперечливих богословських тем – есхатологію, ілюструючи свої думки тлумаченням ікон переважно Східної церкви.

Хоч і є окремі згадки про ікону в есхатологічному аспекті, проте вперше робиться спроба з’ясувати функцію ікони саме у контексті есхатології.

Мета статті – визначити основні аспекти есхатологічної функції ікони та її значення у теофанічному житті.

Виклад основного матеріалу. Насамперед, необхідно з’ясувати значення поняття «есхатологія». Есхатологія (від грец. њscatoj, останній) вчення Священного Писання про останні долі світу і людини. Есхатологічна надія в Євангелії зосереджена на постаті Ісуса Христа, відтак есхатологія складає серцевину провозвістки Христа, тобто – серцевину всього Нового Заповіту. Якщо старозавітня есхатологія виникла як віра у спасіння, у грядущу повноту буття, до якої Творець веде людину і весь всесвіт, то новозавітня есхатологія вчить про повну трансформацію людської природи в Царстві Божому [2]. За словами Христа, люди Царства будуть «...як Ангели на небесах» [3, Мк. 12:25]. Апостол Павло говорить про «тіло духовне», в яке зодягнеться воскресла людина [3, 1 Кор. 15:42-55].

Ознаки есхатологічної передприсутності проявляються у житіях святих: святі упокорюють диких тварин, ходять по водах, легко витримують випробування, що завдають нестерпних мук, зціляють важкохворих тощо [5, с. 93]. «Церква співає, що світло Христове сяє на лицях Його святих» [1, с. 197]. Саме ікона виявляє це есхатологічне світло святих, вона є променем Восьмого дня, свідоцтвом здійсненої есхатології [1, с. 199]. В іконі завжди зображається спасенна реальність, тобто та реальність Восьмого дня, яка чекає на людство в кінці історії, після Другого Пришестя Христа. У Восьмий день – день «вічності», відкриється всесвітній Христос [5, с. 141].

Отже, будь-яка ікона святого змальовує вже преображену іпостасну особистість, яка в цій емпіричній реальності досягла подоби Божої і прагнути досягти яку покликана кожна людина. Отець Павло Флоренський відзначає: «В людині є дві правди: образ Божий і подоба Божа – правда буття і правда смислу» [6, с. 370]. Про настання Царства Божого, яке дехто побачать вже в цьому житті, сказав Спаситель перед сходженням із апостолами на Фавор: «...Істину кажу вам: Є деякі з тих, що стоять тут, котрі не пізнають смерті, як уже побачать Царство Боже, котре прийшло в силі» [3, Мк. 9:1]. Саме на горі Фавор Христос показав обраним учням головний смисл життя людини.

Головний смисл життя – це повнота стяжання Святого Духа, коли душа людини, що знаходить повноту благодаті, «висвітлюється Троїчною єдністю» [7, с. 147], тобто перебуває у стані обожнення – споглядає Нетварне світло і проникається ним, а отже – стає Боголюдиною. Слова «Ви – світло світу...» [3, Мф. 5:14] для святих є онтологічно нормативними [1, с. 201]. Цим світлом преображення (теозису) напередодні своїх страждань засяяв Христос на горі Фавор. Обличчя Його зробилося блискучим, як світло. У такому ж блискучому світлі з’явиться Він і в Апокаліпсисі. Отже, преображення – це попереднє явлення Нового Неба і Нової Землі, тобто перетвореного обожненого творіння [8, с. 134].

Ця подія змальовується в іконі «Преображення Господнє». «Східна іконографія унаочнила таїнство преображення як програму духовного життя. На горі Афон діяла школа з духовної і художньої підготовки іконописців. Останні, закінчивши «курс навчання», мали скласти своєрідний іспит, представивши образ Преображення, аби довести, що вони здатні бачити світ таким, яким побачили його три апостоли на горі Фавор, у «світлі фаворському»» [5, с. 251-252].

Основна есхатологічна функція ікони – відображення світла Восьмого дня (теофанія), виявлення Світла Парусії. Саме «у Парусії кожен буде поставлений перед своїм вічним образом, яким його замислив Бог, із любов’ю, від самого початку. У світлі цього образу кожен побачить себе самого в істині, і ця істина виявиться певного роду судом самого себе, вогнем, від якого неможливо ухилитись, тим паче що в Царстві Божому все буде явно, і не буде там ні обману, ні ілюзій. Людина тоді спасеться відповідно до того, чим вона є... Відповідно до індивідуального поширення світла у власній душі відкриваються різні ступені краси Христового лиця [5, с. 150-151]». У кінці часів світ перейде від «своєї карбонізації до своєї кристалізації», щоб відобразити в усьому сущому лице Христа [5, с. 231].

На думку християнського філософа і богослова Оригена, кожна християнська душа має втілити Христа вже в цьому світі [5, с. 69].

Якщо у будь-якому іконографічному сюжеті відображається есхатологічне світло Восьмого дня, то деякі ікони прямо ілюструють есхатологічні події, зокрема момент Парусії. Наприклад, ікона «Преображення» є образом Восьмого дня, іконою Парусії, а сюжет ікони «Зішестя до пекла» являє собою втілену есхатологію.

Чим знаменується есхатологічна реальність? Тим, що в ній нівелюється первородний гріх, наслідками якого є роздвоєння свідомості людини, зокрема розкол між пізнанням і моральністю. Тобто людина, перебуваючи в емпіричній реальності, може творити добро, не знаючи, що насправді вона чинить зло. Адже гріх нерозривно пов’язаний з емпіричною реальністю. Сама згода на емпіричну екзистенцію – гріх... [4, с. 97]. Уся трагедія райського падіння і космічної катастрофи пов’язана з дією первородного гріха, і єдиний спосіб вилікуватися від цього стану трагічного розколу свідомості – довести, що розкол цей не остаточний, що він, навпаки – ілюзорний [4, с. 119]. В іконі «Зішестя до пекла» зображається перемога Христа над смертю і над дією первородного гріха.

Проблема подолання катастрофи первородного гріха – це одна з найбільших таємниць. І не лише таємниць мистецтва. А таємниць узагалі. Це духовна таємниця багатьох різних ініціацій, багатьох різних релігій, філософських і духовних традицій. А мистецтво у свій спосіб намагається брати участь у подоланні наслідків цієї катастрофи [4, с. 216], воно силкується вивести нас зі становища істот, вигнаних з раю [4, с. 216].

Есхатологічна функція ікони має велике значення саме для сакрального мистецтва Східного обряду, адже для Західної церкви головним в іконописі є момент анамнезиса, тобто спомину подій Святого Письма, а не проживання моменту явлення [1, с. 194]. Відтак, зрозуміло, втрачається сакраментальна перспектива присутності. Історичність і буквальність розуміння подій Святого Письма у західноєвропейському іконописі підкреслюються наявністю натуралістичних рис у написанні постатей і ликів святих, прямою перспективою тощо. Для традиції Східного іконопису головним є теофанічне трактування іконографічних сюжетів.

Отже, на противагу західноєвропейському мистецтву, яке серцем і розумом звернуто до минулого, до втраченого раю, християнство Східної церкви ніколи не шукало дороги до втраченого раю, воно прямувало до раю прийдешнього, до есхатології [4, с. 201]. Есхатологія повністю звернута до майбутнього, яке має здійснитися. Тому для Східної церкви ікона передусім виражає момент очікування, вона не звернута назад – до земного раю, до історії, вона звернуті до Царства Божого, до майбутнього [4, с. 113].

Ще деякі розбіжності між іконографічними принципами Східної і Західної церков полягають у трактуванні смерті і зла. У західноєвропейському іконописі досить натуралістично змальовуються страждання і муки Христові та святих мучеників, натомість ікона Східного обряду – це такий простір людської свідомості, який цілком звільнений, захищений від дії зла. Це, власне, вже спасенна реальність, і спасенна у таємниці Христа [4, с. 371]. Навіть якщо в іконі показано зло, то його показано як красу, а отже, зло в просторі ікони безсиле [4, с. 371]. В іконографії Східного обряду в сюжеті «Розп’яття» розіп’ятий Христос завжди зображається без ознак страждання; Його руки простираються над апостолами, що стоять справа і зліва від хреста, подібно до жесту благословення; лице Христа завжди світле й урочисте.

Висновки. Підняти емпіричну реальність на рівень воскреслої реальності – головна ціль сакрального мистецтва. Натомість ікона завжди репрезентує воскреслу реальність. Вона, по-суті, є незмінною щодо сталих іконографічних канонів, основних принципів у сюжетно-символічній структурі Літургії тощо. Ікона Східної церкви – це завжди «есхатологічний реалізм», який не може розвиватися, який може лише трішки змінюватися з огляду на певні характеристики, котрі можна назвати побічними елементами художньої свідомості світу [4, с. 61].

З огляду на вищезазначене окреслимо основні критерії есхатологічної функції ікони:

  1. Відображення світла Восьмого дня – теофанія.
  2. Відкриття майбутньої слави святих і преображення космосу – виявлення спасенної реальності.
  3. Нівелювання первородного гріха.

На думку визначного польського художника-богослова Єжи Новосельського, ідея творчості полягає в тому, щоб за допомогою живопису у своїй власній свідомості, у своїх власних відчуттях, у власному оптичному досвіді передчути воскреслу реальність, тобто реальність, яка існує сильніше, глибше, ніж реальність, з якою ми стикаємося у нашому фізичному й біологічному досвіді [4, с. 218]. Тобто, смисл ікони і взагалі мистецтва – у тому, що в них проглядає інша, вища реальність.

Подальший напрямок дослідження. Стаття розкриває перспективи для подальшого комплексного дослідження запропонованих функцій ікони, зокрема онтологічної, літургійної та антропологічної, а також можуть бути використані для вивчення внутрішнього та символічно-образного смислу іконографічних сюжетів.

Література:

  1. Евдокимов П. Искусство иконы. Богословие красоты / Павел Евдокимов. – Клин: Христианская жизнь, 2005. – 384 с.
  2. Библиотека Якова Кротова. Эсхатология [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://krotov.info/spravki/essays_vera/27_ae_vera/aeshatol.html
  3. Біблія. Новітній переклад українською літературною мовою Эсхатология [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrbible.com/index.php?option=com_content&view=article&id=1220&Itemid=1
  4. Збіґнєв Подґужец. Розмови з Єжи Новосєльським про мистецтво / Подґужец Збіґнєв. – К.: Темпора, 2011. – 406 с.
  5. Шпідлик Томащ. «Мараната». Життя по смерті / Томаш Шпідлик. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2013. – 256 с.
  6. Кутковой В. С. Краски мудрости / Виктор Кутковой. – М.: Паломник, 2008. – 656 с.
  7. Инок Григорий (Круг). Торжество Фаворского Преображения. Мысли о православной иконе / инок Григорий (Круг). – Москва: Аксиос, 2002. –240 с.
  8. Архимандрит Зенон (Теодор). Беседы иконописца / архимандрит Зенон. – СПб: BIBЛIOПOЛIЕ, 2003. – 143 с.
система коментарів працює на Disqus