Петрук Роман – самобутній живописець і харизматичний викладач, член Національної спілки художників України (2015 р.), лауреат премії імені М. Дерегуса у галузі образотворчого мистецтва (2016 р.), лауреат премії Київського міського голови за особливі досягнення молоді у розбудові столиці України міста-героя Києва у номінації «Творчі досягнення» (2019 р.), заслужений діяч мистецтв України (2019 р.). У 2018 році він почав викладати у Київській академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на кафедрі монументально-декоративного і станкового живопису (нині – кафедра монументально-декоративного і сакрального мистецтва). Енергійний, активний, завзятий, завжди з посмішкою, він став генератором сміливих ідей щодо методики викладання станкового живопису.

Продовжуючи педагогічні настанови свого вчителя, народного художника України, професора, академіка Національної академії мистецтв України Миколи Стороженка (1928–2015), Роман запропонував студентам нестандартний підхід до виконання класичних натурних постановок за допомогою методу «метафізичного трансмобілу». Цей метод метафізичного компонування полягає у віднайденні загальної форми композиції, яка б впливала на підсвідомість глядача, а також містила певний зоровий образ. Для створення такого образу на окремому аркуші ведеться пошукова робота, яка нагадує метод рухливого колажування, зокрема на площину формату наклеюються різні за фактурою, кольором і тоном аплікативні сегменти, які власне і формують цілісну форму композиції. Такий процес творення набуває експериментального виміру. Звичайно, такий підхід виходить за межі формального студіювання натури, відкриває нові можливості у творчому процесі, зокрема дає змогу вийти за межі умовної картинної площини, мислити багатовимірними просторовими константами і створювати неочікувано виразні композиції.

Отже, надзавдання художника полягає в організації простору, формату, площини. Цитуючи Івана Франка, «Безмірна, та пуста, і дика площина», Роман вчить студентів «магії трансформації білого формату полотна у зриме оприявлення Духа в матерію». Не менш важливим у творчому процесі є не так розкриття конкретної теми, як вираження власного бачення, відчуття світла і кольору, за допомогою фактури створення повітря, що мерехтітиме, вібруватиме і матиме сильний енергетичний посил.

Впроваджуючи ці педагогічні настанови у навчальний процес, майстерня Романа буквально перетворюється на лабораторію, а студенти відчувають себе винахідниками, експериментаторами, алхіміками.  Крім того, це створює певну невимушену творчу атмосферу, в якій студенти згуртовуються у команду, стають єдиним цілим у потоці живого творчого процесу.

Студенти не поспішають іти з майстерні і після пар, часто залишаються, щоб поспілкуватися з викладачем про смисл творчості, головні завдання живопису, про віднайдення власної художньої мови. Роман посвячує молодь у таїнство живопису, розкриваючи секрети не лише технологічних особливостей, але й ділиться з ними роздумами про творення внутрішньої енергії твору, розповідає про видатних українських художників, надихає історіями їх творчого становлення. Слова захоплення і вдячності своєму викладачу Роману Ігоровичу знаходимо у дипломній записці Андрія Зелінського: «Він особливий викладач, такі бувають раз за життя. Роман Ігорович навчив мене, що таке правда в мистцеві і пристрасть…».

Вивчаючи і плекаючи духовно-культурні надбання українського народу, Роман уже другий рік поспіль є керівником дипломних проєктів на освітньо-професійний рівень «бакалавр» і «магістр», в яких відтворюються традиційні теми українського малярства. Маючи у своєму доробку більше, ніж дві тисячі творів, що свідчить про величезну працездатність і жагу творити,  він є фахівцем своєї справи і талановитим педагогом. Поєднуючи творчу і викладацьку діяльність, активно позиціонуючи себе у культурно-митецькому просторі, він і студентів долучає до участі у творчих конкурсах, виставках, симпозіумах тощо. Його вимогливість до високих результатів студентських робіт, а водночас доброзичливість і почуття гумору, роблять його надзвичайно авторитетним серед студентської молоді.

Великим досягненням Романа є впровадження у навчальний процес кафедри у рамках дисципліни «Поліхромна пластика» вивчення техніки писанкарства. На противагу картинній площині писанкарство пов’язано з організацією об’ємного простору. За словами Романа, писанка – це мікромонументальна субстанція, робота з розписами якої є суголосною до поліхромій купольного простору храму. Головним художнім засобом у писанкарстві є енергія лінії, її пластичність, яка моделює лінію-площину, а не лінію-об’єм як у живописі. Писанка промовляє мовою-символом, що трансформується в образ-знак. Роман один семестр присвячує викладанню технології монохроматичного писанкарства, другий семестр – технології поліхроматичного писанкарства. Він знайомить студентів із феноменом білої писанки, яка налічує віковічну історію. Її монохромність ототожнюється з вишивкою білими нитками по білій тканині, яка виникла на Полтавщині у селищі Решетилівка, що свідчить про спільні ментальні коди української народної образотворчості не лише на рівні конкретних символів-міфологем в орнаментиці, але й на рівні колористики. Ґрунтовно досліджуючи семантичну мову писанкарства у розмаїтті орнаментальних кодів-знаків, а також їхні регіональні особливості, студенти створюють власні розписи писанок, які вже другий рік поспіль збагачують золотий фонд кафедри і Академії в цілому.

Роман неодноразово був керівником практики, під час якої, крім натурних постановок, встигав зі студентами відвідувати численні виставки, майстерні видатних українських художників, об’єкти монументального мистецтва. Так, перебуваючи у постійному спілкуванні з молоддю, обмінюючись враженнями і міркуваннями, викладачеві вдається долучитися до збагачення світогляду студентів, до формування їхніх світоглядних позицій.

Інколи дивуєшся, коли з таким щільним графіком викладання Роман встигає присвячувати час творчості. Виявляється, він працює ночами, коли місто огортає тиша і місячне сяйво стає провідним випромінюючим світлом у його творах. Саме вночі можна абстрагуватися від земної буденності і зануритись у метафізичну субстанцію живопису. Без творчості Роман не проводить жодного дня, адже мистецтво для нього – це повітря, без якого немає життя, це спосіб пізнання себе у світі і світу в собі. У цьому контексті призначення художника полягає у здатності відчувати світ навколо, бути сенсором-емпатом, адже без емпатії немає і справжнього мистецтва. Щодо живопису, то на думку художника, – це один із органів ментального тіла мистця, який відповідає за гармонію. Колірні модуляції глибоких фактурних відтінків у його роботах мають здебільшого холодну гаму, що апелює до метафізичного виміру внутрішнього світу людини, а водночас – до безодні містичного космосу. Переходи тонких вальорів на фактурному тілі пастозно закладених фарб, створюють простір, пронизаний світлосяйним мерехтінням, який ліпить і одухотворює форму з високим енергетичним звучанням. У його роботах відчувається ефір, за визначенням Миколи Стороженка, – тобто “«вітер» без напряму, який створює ефект динаміки глибини в глибинах, рух метафізичний”.

Свій досвід творчості Роман апробує у викладацькій діяльності. Працюючи у напрямі неосинтетизму, він продовжує методичні засади і методи викладання, започатковані видатними українськими митцями-педагогами першої третини XX століття Михайлом Бойчуком і Казимиром Малевичем, а також втілює на практиці ті духовні настанови, які проголошував Микола Стороженко. Саме синтетичне мислення і синтетичний метод викладання, який є провідним на кафедрі монументально-декоративного і сакрального мистецтва, вважається найвищим і найважливішим щаблем розкриття творчого потенціалу студентів-художників, результатом якого є прояв творчих сил і власного стилю. Роман, використовуючи синтетичний метод викладання, багато уваги приділяє композиційному мисленню студентів, спонукає їх до пошуку нових форм у творчості, а також до формування власної творчої позиції. Адже викладання для нього – це насамперед живе спілкування, емоційний діалог. За переконанням Романа, саме через діалог студент намагається вербалізувати думки і почуття, які його бентежать та знайти відповідну мистецьку форму для їх втілення.

Феномен педагогічного таланту Романа полягає у любові до Мистецтва, у небайдужості до тих проблем, які є у сучасній мистецькій освіті. Завдяки його ініціативності, активному втіленню нових ідей у навчальний процес кафедри, впровадженню нестандартних підходів до творчого процесу кафедра отримала новий вектор розвитку.

   

Роман Петрук. “Агнець”, полотно, авторська техніка, 80 х 60 см, 2014-2018 рр.

 

Роман Петрук. “Містерія незламності”. Полотно, олія, 50 х 50 см, 2014 р.

 

РОман Петрук “Промінь мрії. Леся Українка”, полотно, олія, 80 х 70 см, 2020 р.

 

Роман Петрук. “Лісова пісня”. Полотно, авторська техніка, 200 х 300 см, 2013-2015 рр.

 

Роман Ретрук. “Апостол Микола Стороженко”, полотно, авторська техніка, 90 х 80 см, 2014-2016 рр.