Трансформація української хатньої ікони

Українська хатня ікона має довгу і яскраву художньо-естетичну традицію, яка знайшла відображення і в науковій, і в художній літературі. Проте у XX столітті відбулося помітне згасання цього народного жанру. Зараз не існує жодного осередку творення народної ікони, а є лише кілька майстерень з її виготовлення. Наразі іконопис перейшов у площину професійного художнього творення. Актуальною була б спроба виявити причини знівелювання української народної культури і, зокрема, народної ікони у сучасному світі новітніх технологій та у контексті глобалізації. Зрозуміло, історичні події завжди ставлять певні перепони, але важливо не забувати, що народне мистецтво споконвіку плекає і зберігає традиції, будучи виразником духовності нації.

Ідея choros як основний принцип організації сакрального простору храму на прикладі собору Софії Київської

У статті порушено проблему реконструкції принципів побудови перформативного образу храму візантійськими і давньоруськими іконографами. Зазначено, що головним принципом створення динамічного сакрального простору є принцип хорографії, суть якого у символічному відтворенні образу Небесного Єрусалиму. Визначено, що це уможливлювалося за допомогою засобів катоптрики, мозаїчних декорацій, світлових ефектів тощо.

Створення chora – сакрального простору храму-ікони

У статті аналізуються найважливіші аспекти створення образа-парадигми, інструментами для здійснення якого є сферична система перспективи, перформативність, внутрішньоприхована геометрія кола у сакральному просторі храму-ікони тощо.

Онтологічна, теофанічна та есхатологічна парадигми ікони

У статті розглядаються релігійно-богословські та філософські виміри ікони, без розуміння яких неможливо осягнути смисл ікони як невід’ємної складової духовного життя людини. Автор намагається дати відповідь на запитання: «Які саме ідеї мають бути висвітлені в іконі, що допоможуть людині піднятися на вищий щабель свідомості, піднести людську природу до гідності Божого синівства?» Для розв’язання цього питання запропоновано виокремити три основні складові релігійно-богословської та філософської герменевтики ікони, зокрема онтологічної, теофанічної та есхатологічної.