Структурно-просторова схема Дерева Життя у топографічній іконічності міста-храму-ікони-людини

У статті виявлено закономірності між просторовою структурою міста-храму-ікони та аналогічним структурним принципом, який, у контексті ісихастської антропології, діє у топографії душі людини. Розроблено і запропоновано просторову структуру-схему Дерева Життя – універсального символу, який міститься у топографічній іконічності на рівні і міста, і храму, і ікони, і людини.

Спростування сталих стереотипів щодо принципів створення художньої мови в іконопису візантійської традиції

У запропонованому дослідженні зроблено спробу спростувати певні стереотипи щодо принципів створення художньої мови в іконопису візантійської традиції.

КОМПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА ІКОНИ ЯК ФОРМОТВОРЧИЙ ПРИНЦИП ВНУТРІШНЬОГО ОБЛАШТУВАННЯ ХРАМУ (НА ПРИКЛАДІ ІКОНИ «ВСЕВИДЯЧЕ ОКО»)

У науковій праці порушено тему взаємозв’язків між іконографічно-композиційною схемою ікони (на прикладі ікони «Всевидяче Око») та сакральним простором візантійських і давньоруських храмів. Зазначено, що ікона «Всевидяче Око» є двовимірною моделлю внутрішнього конструкта храму і базується на «символічній кодифікації». Визначено, що сюжетний зміст цієї ікони суголосний іконографічним програмам декорацій храмів візантійського ареалу. Значну увагу приділено символіко-образній структурі ікони, яка має певну схожість з іконами софійної тематики, а також висунуто гіпотезу щодо її ґенези і побутування. Окреслено, що іконографічна структура ікони будується із врахуванням принципу хорографії, суть якого полягає у зображенні «танцюючого простору» візантійських і давньоруських храмів.

Основні художньо-композиційні принципи візантійського іконопису та методи їх застосування на практиці

У статті окреслено основні художньо-композиційні принципи візантійського іконопису, що формують перформативний простір в іконографічній композиції.

Основні художні методи створення просторової складової ікони

У статті порушується проблема створення іконографічної композиції з урахуванням категорій часу і простору, акцентується увага на просторовому аспекті ікони. Це питання актуальне з огляду на те, що, згідно з догматичним православним ученням, Христос і святі незримо перебувають під час таїнства Божественної Євхаристії. Отже, щоб досягти цього ефекту, іконописні образи мають «рухатися» назустріч споглядальникові, входити у його часопростір, таким чином з’єднуючись із ним.

Ідея choros як основний принцип організації сакрального простору храму на прикладі собору Софії Київської

У статті порушено проблему реконструкції принципів побудови перформативного образу храму візантійськими і давньоруськими іконографами. Зазначено, що головним принципом створення динамічного сакрального простору є принцип хорографії, суть якого у символічному відтворенні образу Небесного Єрусалиму. Визначено, що це уможливлювалося за допомогою засобів катоптрики, мозаїчних декорацій, світлових ефектів тощо.

Створення chora – сакрального простору храму-ікони

У статті аналізуються найважливіші аспекти створення образа-парадигми, інструментами для здійснення якого є сферична система перспективи, перформативність, внутрішньоприхована геометрія кола у сакральному просторі храму-ікони тощо.

Онтологічна, теофанічна та есхатологічна парадигми ікони

У статті розглядаються релігійно-богословські та філософські виміри ікони, без розуміння яких неможливо осягнути смисл ікони як невід’ємної складової духовного життя людини. Автор намагається дати відповідь на запитання: «Які саме ідеї мають бути висвітлені в іконі, що допоможуть людині піднятися на вищий щабель свідомості, піднести людську природу до гідності Божого синівства?» Для розв’язання цього питання запропоновано виокремити три основні складові релігійно-богословської та філософської герменевтики ікони, зокрема онтологічної, теофанічної та есхатологічної.

Есхатологічна функція ікони

У статті досліджуються основні критерії есхатологічної функції ікони та визначається її значення у теофанічному житті людини. Зазначається, що, крім есхатологічної функції, ікону можна вивчати в онтологічному, літургійному та антропологічному контекстах. Розкриваються поняття «есхатологія», «здійснена есхатологія», «парусія». Відзначаються образно-символічні особливості ікони, зокрема наголошується на тому, що за допомогою сталих іконографічних канонів, певної стилізації тощо ікона виявляє есхатологічне світло святих. Окреслюються основні відмінності у художньо-образній стилістиці іконопису між Східною і Західною іконописними традиціями.