Натхнення | 6 Червня 2020

ОНТОЛОГІЯ СЕРЦЯ

Ти, серце, мов покинута каплиця,
де в олтарі гуляє травень знов.
Свавільна буря-волоцюга злиться,
шибки ущент розтрощено давно;
до ризниці прокралась крізь вікно,
дзвіночок зачепила міднолиций.
Той зойкнув – світ збілів на полотно,
а Бог почув би з горньої світлиці,
спустився б, вражений, сюди на дно.
Регоче вітер, звичний до марнот,
хапає звуків хвилю, здатну литься,
об камінь розбива на порохно.

Бажання жебракують як одно,
поріг замшілий змушує спиниться.
Та стежка заросла вже бур’яном.

Райнер Марія Рільке